| |
Зажурилась Україна -
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина,
Ніхто її не рятує...
Козачество гине:
Гине слава, батьківщина;
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані,
Без попа ховають;
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Як та галич поле криє,
Ляхи, уніяти
Налітають - нема кому
Порадоньки дати.
* * *
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.
Пишалася синами мати,
Синами вольними... росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа...
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп`яли...
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне - плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: "Te Deum! Алилуя..."
Отак-то ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.
* * *
Не знаю, як тепер ляхи живуть
З своїми вольними братами?
А ми браталися з ляхами!
Аж поки третій Сигізмунд
З проклятими його ксьондзами
Не роз`єднали нас... Отак
Те лихо діялося з нами...
* * *
Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить
І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить.
Людською кровію шинкує
І рай у найми оддає!
|
Великий "Кобзарь", народный поэт Украины Т.Г. Шевченко об унии:
