ќ.≤. ”“ ≤Ќ Ћьв≥вський церковний собор 1946 р. в контекст≥ тогочасних пол≥тичних реал≥й

√лавна¤ Ќовости ћатериалы ƒокументы ѕерсоналии —сылки   онтакты √остева¤ ‘орум

ќ.≤. ”“ ≤Ќ ( ињв)
”крањнський ≥сторичний журнал, 1998, є5. Ц—. 99-110

Ћьв≥вський церковний собор 1946 р. в контекст≥ тогочасних пол≥тичних реал≥й

—утн≥сть ≥ значенн¤ Ћьв≥вського церковного собору 1946 р., ¤к ≥ Ѕрестськоњ (Ѕерестейськоњ) церковноњ ун≥њ 1596 р., мають багато плановий характер. ќц≥нку цим ≥сторичним под≥¤м давати важко ≥ складно, оск≥льки вони були неординарн≥, суперечлив≥ ≥ неоднозначн≥ у соц≥альному, економ≥чному, пол≥тичному, духовному житт≥ нац≥њ.

ўоб всеб≥чно проанал≥зувати такоњ ваги под≥ю, ¤к Ћьв≥вський церковний собор, необх≥дно вивчити њњ в р≥зних аспектах. ѕо-перше, сл≥д достов≥рно встановити, ¤к готувалас¤ ц¤ под≥¤, використовуючи ≥снуюч≥ досл≥дженн¤, в≥дом≥ ≥ малов≥дом≥ арх≥вн≥ матер≥али, що з'¤вилис¤ в роки ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни та п≥сл¤воЇнний пер≥од. ќск≥льки р≥шенн¤ Ћьв≥вського церковного собору були своЇр≥дним ви¤вом внутр≥шньоњ ≥ зовн≥шньоњ пол≥тики —–—–. њх в≥длунн¤ докотилос¤ до –умун≥њ, „ехословаччини, де також була л≥кв≥дована ун≥атська церква, ≥ спри¤ло пог≥ршенню в≥дносин з ¬атиканом, штовхало католицизм на активну участь в антикомун≥стичних акц≥¤х. ¬ивченн¤ такого взаЇмозв'¤зку важливе дл¤ з'¤суванн¤ ¤к под≥й минулого, так ≥ сучасност≥, бо ≥стор≥¤ ”крањни не замикаЇтьс¤ у межах њњ територ≥њ. ”крањна Ч складова частина ™вропи не лише географ≥чне, а й духовно.

ѕо-друге, досл≥дженн¤ факт≥в, ¤виш, обставин, под≥й, ви¤вленн¤ ≥нтерес≥в ос≥б, груп, ¤к≥ вт≥лювали певн≥ задуми в житт¤, розстановки соц≥ально-пол≥тичних сил, реальних можливостей церкви передбачаЇ розкритт¤ та оц≥нку к≥нцевого результату р≥шень Ћьв≥вського собору, њх взаЇмозв'¤зку з р≥зними внутр≥шн≥ми та зовн≥шн≥ми чинниками. ¬исв≥тленн¤ цього аспекту проблеми ≥ саме такий п≥дх≥д до нењ зумовлен≥ загрозою тенденц≥йност≥ висновк≥в де¤ких досл≥дник≥в, пов'¤заних з њх конфес≥йною приналежн≥стю. ¬ той же час об'Їктивний п≥дх≥д до вказаноњ под≥њ спроможний показати њњ м≥сце у ц≥л≥сн≥й картин≥ ≥стор≥њ народу, ¤к елементу глобального розвитку Ч не лише церковних структур, а й пол≥тичного, економ≥чного, культурного.

ѕо-третЇ, визначенн¤ рол≥ постанов Ћьв≥вського церковного собору на основ≥ достов≥рних ≥сторичних знань буде неповним, ¤кщо ≥гноруватиметьс¤ св≥домо чи несв≥домо њх духовний зм≥ст, спр¤мован≥сть людських задум≥в на формуванн¤ ≥ утвердженн¤ нац≥онального ментал≥тету. в≥дновленн¤ обр¤д≥в, традиц≥й та звичањв народу, розвиток його науки ≥ культури. ќднак ≥ в такому п≥дход≥ криЇтьс¤ певна можлив≥сть в≥д≥йти в≥д об'Їктивних ≥сторичних реал≥й ≥ зробити суб'Їктивн≥ висновки. Ќаукова оц≥нка под≥й важлива ≥ дл¤ майбутнього, оск≥льки вивченн¤ ≥стор≥њ передбачаЇ формуванн¤ громад¤нина, запоб≥ганн¤ всьому негативному, що було в минулому, Ч мотивац≥њ, плани, форми ≥ метоли д≥¤льност≥, ¤к≥ не виправдали себе ≥ непридатн≥ й дл¤ сучасних умов. ≤гноруванн¤ урок≥в минулого, ¤к ≥ його сл≥пе коп≥юванн¤ приречен≥ на невдачу.

” науковому досл≥дженн≥, присв¤ченому вивченню Ћьв≥вського церковного собору, доц≥льно висв≥тлити вищеназван≥ три аспекти.

јнал≥з факт≥в, ¤виш сусп≥льно-пол≥тичного та церковного житт¤ св≥дчить, що в 1930Ч 1940 рр. визр≥вали об'Їктивн≥ умови суттЇвих зм≥н у пол≥тиц≥ та д≥¤льност≥ греко-католицькоњ церкви на зах≥дноукрањнських земл¤х. ћожлив≥сть таких перем≥н крилась у складн≥й воЇнно-пол≥тичн≥й обстановц≥ в ™вроп≥. Ќаближалас¤ св≥това в≥йна, в ¤ку вт¤гувалис¤, зокрема, ѕольща, „ехословаччина, –умун≥¤, ”горщина, що мали певне в≥дношенн¤ до зах≥дноукрањнського рег≥ону, а також Ќ≥меччина то —–—–. ѕол≥тизац≥¤ греко-католицизму, його т≥сн≥ зв'¤зки з правл¤чими режимами, бойовит≥сть, активна участь у "хрестовому поход≥ проти комун≥зму" не ≥мпонували частин≥ ун≥атського ≥ православного духовенства та мир¤н, л≥вим парт≥¤м та орган≥зац≥¤м «ах≥дноњ ”крањни, кер≥вництву –ад¤нського —оюзу. ¬ захопленн≥ церкви пол≥тичною д≥¤льн≥стю вони вбачали нехтуванн¤ нею своњх основних функц≥й духовно-рел≥г≥йного характеру.

“им силам з греко-католицького ≥ православного середовища, що критикували позиц≥ю ≥Їрарх≥в ун≥атства, своЇр≥дним стимулом дл¤ актив≥зац≥њ своњх д≥й стали поразка фашистськоњ Ќ≥меччини у в≥йн≥, прит¤гненн¤ до судовоњ в≥дпов≥дальност≥ митрополита …. —л≥пого, Їпископ≥в ћ. „арнецького, ћ. Ѕудки, √. ’омишина, ≤. Ћ¤тишевського. ¬ умовах жорстоких репрес≥й на зах≥дноукрањнських земл¤х, пересл≥дувань ун≥атського духовенства, ос≥б, ¤к≥ в роки в≥йни сп≥вроб≥тничали з окупац≥йними н≥мецькими органами влади, п≥дтримували ќ”ЌЧ”ѕј та орган≥зовану останн≥ми п≥дп≥льну боротьбу або були ло¤льними до них, 28 травн¤ 1945 р. у Ћьвов≥ виникла ≤н≥ц≥ативна група по возз'Їднанню греко-католицизму з православ'¤м. ѓњ очолив в≥домий богослов, насто¤тель ѕреображенськоњ церкви у Ћьвов≥, представник Ћьв≥вськоњ Їпарх≥њ √аврињл остельник Ч людина неординарна, вдумливий науковець, далекогл¤дний пол≥тик¹. ƒо складу ≤н≥ц≥ативноњ групи входили ћихањл ћельник Ч насто¤тель церкви у Ќижанковичах, генеральний в≥кар≥й ѕеремишл¤нськоњ   Їпарх≥њ   ƒрогобицькоњ   област≥,   представник ѕеремишл¤нськоњ Їпарх≥њ, а також јнтон≥й ѕельвецький Ч насто¤тель церкви в опичинц¤х, декан √ус¤тинського деканату, представник —тан≥славськоњ Їпарх≥њ. –ада Ќародних ом≥сар≥в ”крањни у травн≥ 1945 р. визнала ≤н≥ц≥ативну групу ¤к адм≥н≥стративно-церковну владу греко-католик≥в ≥ дозвол¤ла њй провести церковний собор, р≥зн≥ п≥дготовч≥ заходи до нього серед мир¤н ≥ духовенства. ‘актично владн≥ структури долю греко-католииькоњ церкви вже вир≥шили, але аналог≥чне р≥шенн¤ повинен був прийн¤ти церковний собор, аргументац≥ю, висновки ≥ постанови дл¤ нього готувала ≤н≥ц≥ативна група.

¬она розгорнула широку п≥дготовчу роботу до собору, закликала св¤щеннослужител≥в та церковнослужител≥в вступати до новостворюваноњ орган≥зац≥њ, щоб переконати кл≥р ≥ в≥руючих у "правильност≥ нашого шл¤ху, щоб не було зайвоњ боротьби ≥ зайвих жертв"². ” "«верненн≥ ≤н≥ц≥ативноњ групи по возз'Їднанню √реко-католицькоњ церкви з –уською православною церквою" зазначалос¤, що в процес≥ п≥дготовки до собору духовенство при осмисленн≥ епохальних зм≥н не повинно п≥ддаватис¤ впливу емоц≥й, бо у вир≥шальних ситуац≥¤х "емоц≥њ Ч кепський порадник", у таких справах сл≥д керуватис¤ "холодним розумом". ѕропагандистською кампан≥Їю з цього приводу передбачалос¤ роз'¤сненн¤ ≥- в≥руючим ≥ нев≥руючим, що "ун≥¤ в ≥сторичному минулому Ч це символ упадку нашого народу, символ чужинецького поневоленн¤", "ун≥¤ в давн≥й ѕольщ≥ стала найусп≥шн≥шим ≥ найд≥йов≥шим засобом дл¤ розбитт¤ нашого (≥ б≥лоруського) народу, а пот≥м його латин≥зуванн¤ й полон≥зуванн¤" ³.

« односторонньою оц≥нкою, ¤ку дала ун≥њ ≤н≥ц≥ативна група на чол≥ з √. остельником, зб≥гаютьс¤ думки щодо сутност≥ союзу католицизму ≥ православ'¤, висловлен≥ митрополитом ≤лар≥оном (ќг≥Їнко). √либоко знаючи ≥стор≥ю церкви в ”крањн≥, роль церкви у сусп≥льному процес≥, в≥н зробив р¤д ірунтовних досл≥джень, присв¤чених д≥¤льност≥ греко-католицькоњ церкви в наш≥й крањн≥. «окрема, у статт≥ "Ќасл≥дки Ѕерестейськоњ ун≥њ в буденному житт≥ ”крањни" в≥н п≥дкреслював, що ун≥¤ була смертельним засобом "винародовленн¤ украњнц≥в й оберненн¤ њх на пол¤к≥в", розколу украњнц≥в за конфес≥йними ознаками. —трашним було й те, писав митрополит ≤лар≥он, що "через ун≥ю украњнський народ утратив майже всю свою ≥нтел≥генц≥ю, велику й др≥бну, вона змушена була переходити на римо-католицтво й цуратис¤ свого украњнського народу, стаючи пол¤ками. „исло тих зрадник≥в з украњнського панства було надзвичайно велике" ⁴.

—прийн¤тт¤ Ѕрестськоњ ун≥њ ¤к рел≥г≥йноњ под≥њ в≥н називав найб≥льшою помилкою, оск≥льки њњ насл≥дки давно вийшли за меж≥ рел≥г≥њ ≥ широко розлилис¤ липкою отрутою по вс≥й ”крањн≥, глибоко позначилис¤ на всьому њњ житт≥, вони вбили ”крањну не т≥льки духовно, а й ф≥зично. ¬≥н писав, що ун≥¤ викохала в ”крањн≥ сотн≥ тис¤ч перевертн≥в-пол¤к≥в, ¤к≥ катували њњ безперестанно; це вони "обертали наш р≥дний край у темне пекло"⁵. Ѕрестська ун≥¤, зазначав митрополит ≤лар≥он, була ун≥Їю "п'¤ти Їпископ≥в, ¤ких п≥дтримав польський ур¤д, а весь наш народ... за ун≥Їю не п≥шов, ≥ вс¤ «ах≥дна ”крањна в душ≥ своњй довго зоставалас¤ православною" ⁶.

¬одночас прихильники православ'¤ п≥дкреслювали, що проти православноњ церкви систематично воював –им, що кращ≥ стор≥нки ≥стор≥њ украњнського народу пов'¤зан≥ з православ'¤м. "¬с¤ украњнська ≥стор≥¤ творилас¤ православними руками", Ч писав митрополит ≤лар≥он у статт≥ " нига нашого бутт¤ на чужин≥"⁷. "ѕравослав'¤ Ч кор≥нь ”крањни: усохне в≥н, то всохне вс¤ ”крањна"⁸, "хто цураЇтьс¤ православ'¤, той цураЇтьс¤ украњнськоњ ≥стор≥њ"⁹, Ч робив в≥н висновок.

¬ оц≥нках рол≥ ун≥атства й православ'¤ в ”крањн≥, даних украњнським вченим, православним митрополитом ≤лар≥оном, дом≥нуЇ критичне сприйн¤тт¤ реал≥й ≥стор≥њ, з ними можна не погоджуватис¤ в ¤кихось аспектах. але не можна заперечувати, що своњ висновки в≥н робив на основ≥ анал≥зу багатьох досл≥джень та арх≥вних документ≥в.

ѕереор≥Їнтац≥ю масовоњ св≥домост≥ на православ'¤ ≥ л≥кв≥дац≥ю греко-католицизму ≤н≥ц≥ативна група вважала першочерговим ≥ важким завданн¤м, бо "вплив римського вихованн¤ та дисципл≥ни був ще дуже великим", особливо серед людей старшого в≥ку ≥ молодого духовенства, ¤ке нещодавно зак≥нчило духовн≥ навчальн≥ заклади й емоц≥йно захищало католицизм Ч њх емоц≥њ брали "верх над здоровим ≥ тверезим розумом"¹⁰.

ѕри п≥дготовц≥ до церковного собору було видано працю доктора богослов'¤ √. остельника "јпостол ѕетро ≥ римськ≥ папи, або догматичн≥ п≥дстави папства", а також р≥зноман≥тн≥ документи, в ¤ких висв≥тлювалась ≥стор≥¤ та сутн≥сть греко-католицизму; поширювалис¤ критичн≥ думки щодо рол≥ церковноњ ун≥њ в житт≥ украњнц≥в, висловлен≥ ћ. √рушевським у прац≥ "–озв≥дки про церковн≥ в≥дносини на ”крањн≥-–уси XVIЧXVIII вв."¹¹, а також ¬. јнтоновичем у досл≥дженн≥ "ўо принесла ”крањн≥ ун≥¤?" ¹². ѕро зм≥ст прац≥ ¬. јнтоновича св≥дчать назви њњ розд≥л≥в: "”с¤ ”крањна проти ун≥њ. Ќасильне запровадженн¤ ун≥њ", "ѕольсько-ун≥атський наступ на православ≥Ї. ѕольська влада конче постановила запровадити ун≥ю на ѕравобережж≥", "”н≥¤ без маски". «а своЇю спр¤мован≥стю у пропагандистськ≥й кампан≥њ вид≥л¤лас¤ односторонн¤ ≥нформац≥¤ рад¤нських засоб≥в комун≥кац≥њ, що зосереджували увагу людей на пол≥тичн≥й д≥¤льност≥ греко-католицькоњ церкви, т≥сн≥й сп≥впрац≥ њњ

≥Їрарх≥в з пол≥тичними режимами јвстро-”горщини, ѕольщ≥, фашистськоњ Ќ≥меччини, украњнськими нац≥онал≥стичними ≥ в≥йськовими формуванн¤ми, а також на р≥зних акц≥¤х греко-католицького духовенства по клерикал≥зац≥њ сусп≥льного житт¤ в «ах≥дн≥й ”крањн≥. “акого роду статт≥, ≥нш≥ матер≥али та документи друкувалис¤ в оф≥ц≥йних виданн¤х ”крањни, у прац¤х я. √алана, —. “удора та ≥нших автор≥в.

” ц≥лому ж зм≥ст цих матер≥ал≥в, њх спр¤мован≥сть мали тенденц≥йний ≥ односторонн≥й характер Ч де¤к≥ важлив≥ пол≥њ та факти замовчувалис¤, на ≥нших же концентрувалась особлива увага, давалась њх негативна або ж позитивна оц≥нка, що значною м≥рою вид≥л¤ло пол≥тичн≥ аспекти в д≥¤льност≥ ун≥атства, формувало певн≥ переконанн¤ людей ≥ п≥дводило њх до сприйн¤тт¤ в≥дпов≥дноњ системи ц≥нностей. јле в ц≥й систем≥ не знаходилос¤ м≥сц¤ дл¤ рел≥г≥њ ≥ церкви. —ама ж церква зум≥ла знайти своЇ м≥сце у сусп≥льств≥, не поступившись в≥ровченн¤м, не обманюючи н≥ в≥руючих, н≥ державу. —тавши незалежним добров≥льним товариством однодумц≥в, зосередивши увагу в основному на виконанн≥ своњх рел≥г≥йних функц≥й, церква в≥дшукала серед власних духовних ц≥нностей ≥деали, сп≥взвучн≥ соц≥ал≥зму, зайн¤ла ло¤льн≥ позиц≥њ щодо внутр≥шньоњ ≥ зовн≥шньоњ пол≥тики крањни, про¤вила сол≥дарн≥сть з програмними положенн¤ми сусп≥льства, ¤к≥ вт≥лювали в житт¤ ≥ в≥руюч≥.

ƒл¤ проведенн¤ греко-католицького церковного собору необх≥дно було мати Їпископ≥в, ¤к≥ в той пер≥од перебували в ув'¤зненн≥. “ому представники ≤н≥ц≥ативноњ групи вињхали в ињв ≥ 22 лютого 1946 р. вчинили акт приЇднанн¤ до православноњ церкви вс≥Їњ делегац≥њ. ÷е в≥дбулос¤ п≥д час л≥тург≥њ, ¤ку проводив православний митрополит кињвський ≥ галицький ≤оанн, екзарх ус≥Їњ ”крањни. 24 ≥ 25 лютого 1946 р. у кафедральному ¬олодимирському собор≥ в≥дбулас¤ х≥ротон≥¤ Їпископ≥в јнтон≥¤ ѕельвецького дл¤ —тан≥славськоњ православноњ Їпарх≥њ ≥ ћихањла ћельника дл¤ —амб≥рсько-ƒрогобицькоњ Їпарх≥њ; льв≥вським Їпископом залишавс¤ ћакар≥й, ¤кий мав титул Їпископа льв≥вського ≥ терноп≥льського. ќтже, православна церква отримала повноц≥нну ≥Їрарх≥ю. «аходи по п≥дготовц≥ собору, його проведенню, охорон≥, створенню необх≥дних умов дл¤ проживанн¤ ≥ роботи делегат≥в та гостей собору контролювали м≥сцев≥ органи влади, адм≥норгани, уповноважен≥ –ади в справах –уськоњ православноњ церкви в зах≥дних област¤х ”крањни. ¬себ≥чну ≥нформац≥ю про х≥д возз'Їднанн¤ церков дл¤ ур¤ду ”крањни готував ѕ. ’одченко Ч уповноважений –ади в справах –уськоњ православноњ церкви при –Ќ ”–—–, його сп≥вроб≥тники.

—обор греко-католицькоњ церкви в≥дбувс¤ 8Ч 10 березн¤ 1946 р. в собор≥ св. ёр≥¤ у Ћьвов≥. …ого делегатами стали 2 Їпископи, 214 св¤щеник≥в, декан≥в ≥ представник≥в кл≥ру вс≥х трьох греко-католицьких Їпарх≥й та 19 мир¤н. ≤з запрошених противник≥в возз'Їднанн¤ н≥хто н'а собор не прибув. ƒелегати собору виражали волю 997 ≥з 1270 св¤щеник≥в ус≥Їњ греко-католицькоњ церкви зах≥дних областей ”крањни (78 %), ¤к≥ самост≥йно чи п≥д тиском влади подали особист≥ за¤ви про бажанн¤ вийти з ун≥њ та возз'Їднатис¤ з православ'¤м¹³. ƒе¤к≥ автори називають ≥ншу к≥льк≥сть усього духовенства Ћьв≥вськоњ митропол≥њ, проте розходженн¤ м≥ж нею й вищеназваною незначн≥. ” ц≥лому ж греко-католицька церква в 1943 р. нал≥чувала (з урахуванн¤м ћукач≥вськоњ та ѕр¤ш≥вськоњ Їпарх≥й ≥ Ћемк≥вськоњ апостольськоњ адм≥н≥стратури) 2987 св¤щеник≥в ¹⁴.

√оловував на собор≥ протопресв≥тер доктор √аврињл остельник. ¬≥н же зробив "ƒопов≥дь про мотиви возз'Їднанн¤ греко-католицькоњ церкви з –уською православною церквою", в ¤к≥й п≥дкреслив, що папство систематично використовувало церковну ун≥ю дл¤ поглиненн¤ православ'¤, бо "д≥йсно католичну церкву римськ≥ папи розбили, порвали зв'¤зок з ус≥ма сх≥дними церквами, щоб в≥льно розвиватис¤ за своЇю схемою: папа Ч монарх у церкв≥ ≥ загальний надцар у св≥т≥. –имська церква маЇ п≥д ноги вз¤ти вс≥ ≥нш≥ церкви"¹⁵. ”же в 1 тис¤чол≥тт≥ –имська церква ≥ √рецька церква жили у безперервному антагон≥зм≥, папи знищили останню в давн≥й ћорав≥њ, ѕан≥-≥он≥њ, ѕ≥вденн≥й ≤тал≥њ ≥ нав≥ть ÷аргород≥ за допомогою хрестоносц≥в у 1204 р. “актика т≥шенн¤ православ'¤ була завжди однаковою, говорив √. остельник,Ч "де папи не могли знищити √рецькоњ церкви задл¤ пол≥тичних умов. там вони пропагували чи насаджували ун≥ю. оли ж ос¤гнули всю владу над ун≥атами, то ц≥лком нищили грецький тип церкви, а насаджували своЇ латинство" ¹⁶. “ак само антикатолицькими були й виступи делегат≥в собору.

ќдним ≥з мотив≥в розриву з –имом, зазначав допов≥дач, було те, що украњнц≥ над≥¤лись на допомогу ун≥њ, але "ун≥¤ внесла кривавий роздор в нашому сусп≥льств≥, стала засобом знищенн¤ його", а в≥д повноњ полон≥зац≥њ ≥ латин≥зац≥њ православних вр¤тувала –ос≥¤. “ому прагненн¤ украњнц≥в до православ'¤ Ї законом≥рним, оск≥льки православ'¤ Ї ≥сторичною в≥рою слов'¤н, а слов'¤ни Ч спадкоЇмц≥ христи¤нськоњ в≥ри й культури грек≥в. "’очемо, Ч наголошував в≥н, Ч щоб наше рел≥г≥йне серце було не в –им≥, ¤кий нам н≥чого не дав, ¤кий нав≥ть дл¤ нас, ун≥ат≥в, був мачухою, а щоб воно було в иЇв≥, ¤кий Ї мат≥р'ю вс≥Їњ –ус≥, а також у ћоскв≥, ¤ка Ї столицею ≥ оборонною силою вс≥Їњ –ус≥ ≥ вс≥х слов'¤н" ¹⁷.

” тих умовах √. остельник не зм≥г точно оц≥нити вс≥ негативн≥ насл≥дки приЇднанн¤ украњнського православ'¤ до ћосковськоњ патр≥арх≥њ. ¬ажливим мотивом возз'Їднанн¤ греко-католик≥в ≥ православних, на його думку, було критичне ставленн¤ римськоњ кур≥њ до д≥¤льност≥ ун≥атськоњ церкви в √аличин≥, прагненн¤ њњ л≥кв≥дувати ≥ створити в т≥й же сам≥й держав≥, на т≥й же територ≥њ Ч "нову ун≥ю". ќстанн≥м мотивом необх≥дност≥ розриву з католицизмом √. остельник вважав в≥дх≥д пап в≥д догмат≥в перв≥сного христи¤нства Ч запровадженн¤ догмату про божественний примат ≥ непогр≥шим≥сть папи, що суперечило канонам, установкам ≤суса ’риста, ¤кий "навчав апостол≥в братерства, а не монарх≥чних прерогатив"¹⁸. –озходженн¤м з православною церквою став догмат про "‘≥л≥окве" Ч вченн¤ про те, що св¤тий дух походить не т≥льки в≥д ќтц¤, а й в≥д —ина. Ѕули назван≥ й ≥нш≥ догматичн≥ суперечност≥.

ќдностайно прийн¤те Ћьв≥вським церковним собором р≥шенн¤, виход¤чи з ≥сторичноњ та ≥деолог≥чно-богословськоњ точок зору, передбачало анулюванн¤ постанови Ѕрестськоњ ун≥њ 1596 р. ≥ в≥дх≥д в≥д католицизму, поверненн¤ до православ'¤ ≥ возз'Їднанн¤ з –уською православною церквою. Ќавколо цього р≥шенн¤, його рел≥г≥йно-церковних та пол≥тичних насл≥дк≥в, церковно-канон≥чноњ правом≥рност≥ ≥ дос≥ точатьс¤ гостр≥ дискус≥њ. ѕравославн≥ богослови, ≥Їрарх≥њ, де¤к≥ св≥тськ≥ досл≥дники вважають њх канон≥чними, в≥дпов≥дними встановленим церковним канонам¹⁹. ўо ж до католик≥в ≥ греко-католик≥в, то вони повн≥стю заперечують це ≥ не визнають р≥шень Ћьв≥вського церковного собору²⁰.

—итуац≥¤ повторюЇтьс¤, нагадуючи аналог≥чний х≥д под≥й, пов'¤заних з проведенн¤м Ѕрестськоњ церковноњ ун≥њ. де на церковному з≥бранн≥ долю православноњ церкви вир≥шували св≥тськ≥ особи, ≥Їрархи католицизму та висв¤чен≥ останн≥ми Їпископи новостворюваноњ ун≥атськоњ церкви при в≥дсутност≥ витою православного духовенства. ѕрийн¤т≥ Ѕрестським церковним собором р≥шенн¤ католики ≥ греко-католики називають канон≥чними, а православн≥ њх не визнають. ÷е ж трапилос¤ й на Ћьв≥вському церковному собор≥ 1946 р., на ¤кому керували православн≥ ≥Їрархи ≥ не було греко-католицьких. ¬раховуючи все це. багато досл≥дник≥в вважають, що Ѕрестський ≥ Ћьв≥вський церковн≥ собори були проведен≥ з суттЇвим порушенн¤м канон≥в церкви, тиском на церкву зовн≥шньопол≥тичних сил ≥ дос¤гненн¤м њх задум≥в, а тому називають прийн¤т≥ ними постанови неправом≥рними²¹.

Ћ≥кв≥дац≥¤ греко-католицькоњ церкви у √аличин≥ та «акарпатт≥ (1949 р.) отримала м≥жнародний резонанс. ÷ю акц≥ю засудив ¬атикан. р¤д св≥тських м≥жнародних орган≥зац≥й, пол≥тичних ≥ громадських д≥¤ч≥в крањн «аходу, ¤к≥ вбачали у н≥й пол≥тичний акт ≥ вимагали в≥л —–—– не порушувати прав людини ≥ в≥дновити ун≥атство. ” 80-х роках про це говорили президенти —Ўј –. –ейган ≥ ƒ. Ѕуш. «ахищаючи рел≥г≥ю, зах≥дн≥ ≥нституц≥њ виходили з того, що вона Ї суттЇвим фактором сусп≥льного житт¤ ≥ формуванн¤ св≥домост≥, на ¤ку впливаЇ сплав пол≥тичних, правових, моральних та ≥нших ≥дей ≥ погл¤д≥в. ” сусп≥льств≥ панували погл¤ди ≥ переконанн¤, що дом≥нували у св≥домост≥, а рел≥г≥йн≥ ≥дењ п≥дпор¤дковували своЇму впливу багато рац≥ональних (пол≥тичних, моральних, естетичних) елемент≥в св≥домост≥. “ак, за допомогою найпоширен≥шоњ рел≥г≥йноњ форми св≥домост≥ формувалис¤ й пол≥тичн≥ положенн¤, зокрема у¤вленн¤ про —–—–, ¤к "крањну найб≥льшого зла".

ўо ж ¤вл¤ла собою л≥кв≥дована греко-католицька (ун≥атська, з'Їднана руська) церква? ќф≥ц≥йно проголосив њњ створенн¤ Ѕрестський церковний собор. —причинили до цього занепад православ'¤, пошуки шл¤х≥в Їднанн¤ церков на основ≥ союзу православ'¤ ≥ католицизму; не останню роль в≥д≥грали пол≥тичн≥ та соц≥альн≥ мотиви, намаганн¤ кер≥вництва феодальноњ ѕольщ≥ окатоличити вс≥ нац≥њ, що проживали в межах держави, згуртувати њх навколо польськоњ державност≥ ≥ римо-католицькоњ церкви, зах≥дноњ культури. ” траг≥чн≥й ситуац≥њ на ”крањн≥ в к≥нц≥ XVI ст. православ'¤ було поставлене перед вибором: продовжувати боротьбу за ≥снуванн¤ в оточенн≥ римо-католицькоњ церкви, знаюч≥њ, що вижити дуже важко, а народов≥ загрожуЇ окатоличенн¤ й полон≥зац≥¤, чи створити ун≥ю з –имом ≥ зберегти православно-в≥зант≥йський обр¤д, нац≥ональну самобутн≥сть, зм≥нивши залежн≥сть в≥д онстантинопольського патр≥арха на папство. ” т≥ роки церква вир≥шувала д≥лему: р¤тувати конфес≥ю, жертвуючи нац≥ональною самобутн≥стю народу, чи р¤тувати нац≥ональну самобутн≥сть, реформуючи конфес≥ю.

«апровадженн¤ ун≥њ в житт¤ не було безпроблемним, а створенн¤ церковних громад зат¤гнулось аж до початку XVIII ст. ”н≥¤, ставши у в≥дпов≥дних умовах ≥сторичною необх≥дн≥стю, сприймалась украњнц¤ми неоднозначне, бо порушувала традиц≥йн≥ принципи рел≥г≥йно-церковного житт¤, сформован≥ прот¤гом стол≥ть певн≥ у¤вленн¤ та стереотипи, ≥ породжувала своњх героњв та мученик≥в. ѕор¤д з переконанн¤м греко-католицьк≥ м≥с≥онери, духовенство використовували так≥ прийоми, ¤к наданн¤ тим, хто приймав ун≥атство, певних п≥льг, а дл¤ тих, хто в≥дмовл¤вс¤ в≥д ун≥њ, застосовувалис¤ погрози ≥ насилл¤. ѕроти таких метод≥в впровадженн¤ ун≥атства на ”крањн≥ р≥шуче виступали м≥ськ≥ низи Ч "холопи, шевц≥, с≥дельники ≥ кожум'¤ки", козаки та сел¤ни. ѕротестом проти ун≥атського насилл¤ було вбивство у иЇв≥ нам≥сника греко-католицького митрополита ј. √рековича (1618 р.), згодом Ч полоцького Їпископа …. унцевича (1622 р.). «вертаючись у 1622 р. до останнього, канцлер –еч≥ ѕосполитоњ Ћ. —апега говорив про обуренн¤ народу, ¤кий згоден "краще прийн¤ти турецьке п≥дданство, н≥ж терп≥ти так≥ утиски своЇњ в≥ри ≥ благочест¤", а це здатне "запалити т≥ небезпечн≥ ≥скри, ¤к≥ вс≥м нам погрожують згубною ≥ нищ≥вною пожежею. якщо. борони Ѕоже, в≥тчизна наша потр¤сетьс¤ (ви своЇю сувор≥стю промощуЇте до цього шл¤х), що тод≥ буде з нашою ун≥Їю?"²².

ѕроти насильного запровадженн¤ ун≥атства виступав Ѕ. ’мельницький, ¤кий у лист≥ до польського корол¤ яна азимира в≥д 20 листопада 1648 р. писав: "ўоб наша в≥ра грецька в ц≥лост≥ перебувала, ¤к ран≥ше, щоб ≥мен≥ ун≥њ не було, т≥льки римський ≥ грецький закон.., Їзуњт≥в ≥ шк≥л Їзуњтських у иЇв≥ щоб не було"²³. ÷≥ ж положенн¤ в≥н в≥дстоював ≥ в переговорах з польськими послами²⁴. ” текст≥ «бор≥вськоњ угоди (1649 р.) п≥дкреслювалос¤, що в ињвському, „ерн≥г≥вському, Ѕрацлавському воЇводствах Їзуњти не мали права д≥¤ти Ч њм заборон¤лос¤ в≥дкривати католицьк≥ школи, колег≥њ, навертати православних у свою рел≥г≥ю тощо.

–ел≥г≥йн≥ утиски не принесли корист≥ н≥ украњнському, н≥ польському народам. Ќа украњнських земл¤х, що в≥д≥йшли до складу –ос≥њ, п≥д тиском православ'¤, владних структур б≥льш≥сть ун≥атських громад ≥ монастир≥в було л≥кв≥довано у Ћитв≥, Ѕ≥лорус≥њ, на ¬олин≥ (в 1839 р.) та на ’олмщин≥ (в 1875 р.), де духовенство ≥ в≥руюч≥ прийн¤ли православ'¤. Ѕули випадки, коли ун≥ати сам≥ переходили в православ'¤. “ак, у 1928 р. греко-католики з 20 с≥л √аличини прийн¤ли православ'¤, в 1933 р. з ун≥њ до православ'¤ повернулос¤ 25 тис. ос≥б, ¤к≥ мали 27 параф≥й з 40 храмами²⁵.

¬≥дчуваючи несправедлив≥сть пол≥тики щодо украњнц≥в з боку окупац≥йних режим≥в, греко-католицька церква завжди виступала за самост≥йну украњнську державу ≥ вс≥л¤ко п≥дтримувала нац≥онально-визвольний рух, зокрема украњнськ≥ в≥йськов≥ формуванн¤ ќ”ЌЧ ”ѕј, див≥з≥ю "√аличина", каральн≥ батальйони "–оланд" ≥ "Ќахт≥галь". ќр≥Їнтац≥ю ≥Їрарх≥в ун≥атства на фашизм теоретично обгрунтував ≥сторик я. Ћевицький у прац≥ "≤стор≥¤ церкви", виход¤чи з того, то фашизм завжди п≥дтримував рел≥г≥ю ≥ церкву, визнавав незалежн≥сть ¬атикану, державну стаб≥льн≥сть ≥ Ї закл¤тим ворогом комун≥зму. ѕроте, ¤к засв≥дчив розвиток под≥й, пол≥тика спри¤нн¤ н≥мецько-фашистськ≥й влад≥, всеб≥чна участь у формуванн≥ див≥з≥њ "√аличина" ≥ виступи проти „ервоноњ јрм≥њ з метою створити за допомогою Ќ≥меччини незалежну ”крањнську державу була помилковою.

ћитрополит ј. Ўептицький, керуючи греко-католицькою церквою у складний пер≥од кардинальних пол≥тичних ≥ соц≥альних перем≥н у житт≥ украњнського народу, багато зробив ¤к дл¤ нац≥њ, так ≥ дл¤ церкви в ц≥лому, хоч ≥ зазнавав при цьому "злоби рос≥йських завойовник≥в ≥ лютоњ ненавист≥ фашист≥в та комун≥ст≥в. Ќе раз бракувало дов≥р'¤ в≥д своњх, бракувало жертовноњ допомоги ≥ п≥дтримки однодумц≥в ≥ найближчого оточенн¤"²⁶. ¬ажлив≥ аспекти життЇд≥¤льност≥ митрополита розкрито в досл≥дженн¤х останн≥х рок≥в²⁷. Ѕудучи щирим патр≥отом ”крањни, вважаючи пол≥тику, розроблену ≥Їрархами церкви, правильною, виг≥дною дл¤ украњнського народу, митрополит ј. Ўептицький у вересн≥ 1941 р. в≥тав √≥тлера Ч "непереможного полководц¤ незр≥вн¤нноњ ≥ славноњ н≥мецькоњ арм≥њ" з приводу оволод≥нн¤ столицею ”крањни ≥ новими можливост¤ми "викор≥ненн¤ большевнзму"²⁸, а в 1944 р. митрополит направив телеграму —тал≥ну Ч визволителю украњнського народу в≥д н≥-мецько-4:≥ашистських загарбник≥в. ≤Їрархи ун≥атства не дуже рад≥ли в≥д перемог „ервоноњ јрм≥њ чи встановленн¤ –ад¤нськоњ влади на зах≥дноукрањнських земл¤х у 40-х роках. ѕроте ј. Ўептицький та …. —л≥пий неодноразово висловлювали свою рад≥сть ≥ вд¤чн≥сть –ад¤нськ≥й влад≥ за надану греко-католикам можлив≥сть в≥льно в≥дправл¤ти рел≥г≥йн≥ культи в≥дпов≥дно до њх звичањв та традиц≥й²⁹. Ќевиважена пол≥тика Їпископату, кардинальна зм≥на њњ ор≥Їнтир≥в привели церкву де загибел≥, звинуваченн¤ њњ служител≥в у державн≥й зрад≥, њх масового покаранн¤, незважаючи на характер злочину або ж його в≥дсутн≥сть.

ѕровод¤чи пол≥тику захисту нац≥ональних ≥нтерес≥в украњнц≥в, ≥Їрархи греко-католнцькоњ церкви публ≥чно виступили проти "пациф≥кац≥њ" (упокоренн¤) украњнського населенн¤, нищенн¤ православних церков ≥ утиск≥в православ'¤. ј. Ўептицький звернувс¤ до √≥тлера ≥ √≥ммлера з проханн¤м спинити масове вбивство Їврењв ≥ написав пастирське посланн¤ до народу "Ќе вбивай, не вбий!''. ¬ роки в≥йни в≥н закликав припинити украњнсько-польськ≥ сутички, ворожнечу м≥ж бандер≥вц¤ми ≥ мельник≥вц¤ми, а воњн≥в ”ѕј Ч не зд≥йснювати н≥¤ких диверс≥й проти н≥мецькоњ арм≥њ. јнал≥зуючи людиноненависницьку пол≥тику н≥мецького фашизму, засуджуючи його, митрополит ј. Ўептицький передбачав загибель "г≥тлер≥вського рейху ≥ расового герман≥зму". «а¤ви та д≥њ кер≥вництва церкви, розвиваючи соц≥ально-пол≥тичну програму греко-католицизму, показували сутн≥сть украњнського миролюбства ≥ христи¤нського патр≥отизму.

√реко-католицька церква ≥стотно впливала на зм≥ст ≥ форми культурно-≥сторичного процесу в √аличин≥. јле цей вплив не був однозначним ≥ не означав, що греко-католицизм √аличини, невеликоњ частини ”крањни, збер≥г усе украњнство. ”н≥атство у «ах≥дн≥й ”крањн≥ не було дом≥нуючою конфес≥Їю. ƒо збереженн¤ й розвитку украњнства, його культури значною м≥рою причетн≥ православн≥ —х≥дноњ ”крањни, Ѕуковини, ѕ≥вденноњ Ѕессараб≥њ. сх≥дноњ ≥ зах≥дноњ украњнськоњ д≥аспори. √реко-католицька церква п≥дтримувала морально ≥ матер≥ально розвиток нац≥ональноњ культури Ч украњнськоњ мови. мал¤рства, традиц≥й то звичок народу, книгодрукуванн¤, арх≥тектури, створенн¤ нед≥льних шк≥л. ƒл¤ культурно-нац≥онального житт¤ √аличини велике значенн¤ мали Ћьв≥вська греко-католицька духовна сем≥нар≥¤ та академ≥¤, культурноосв≥тн≥ товариства, просв≥тницька д≥¤льн≥сть ћ. Ўашкевича, я. √оловацького, ≤. ¬аг≥левича га ≥нших. √реко-католицизм став важливою складовою частиною духовност≥ галицьких украњнц≥в.

ќднак прагненн¤ ун≥атського духовенства встановити контроль за д≥¤ми мир¤н, цензуру над њх культурно-духовними уподобанн¤ми суперечили демократ≥њ, гальмували розвиток нац≥ональноњ культури ≥ перешкоджали в≥льному поширенню ≥нформац≥њ, кращих твор≥в св≥тового письменства. Ќа зразок католицького "≤ндексу заборонених книг", в ¤кому м≥стилос¤ близько 8 тис. назв, у тому числ≥ й твор≥в багатьох украњнських письменник≥в. Ћьв≥вський митрополичий ординар≥ат видав розпор¤дженн¤ "ѕро читанн¤ злих книжок". ¬≥н зобов'¤зував духовенство пов≥домл¤ти ординар≥ат про вс≥ "зл≥ книжки", ¤к≥ читають в≥руюч≥. Х ƒо списку книг, "непридатних дл¤ читанн¤", були включен≥, зокрема, твори ∆. Ѕерна, я. √ашека, √. √ейне, ¬. √юго, ƒ. ƒефо, “. ƒрайзера, ћ". “вена, √. ‘лобера. ћ. √огол¤, ћ. √орького, ƒ. “олстого, ≤. “ургенЇва, ј. „ехова, ќ. ¬ишн≥. ≤. Ће, ѕ. “ичини та ≥нших. ƒо "злих" або "сумн≥вних" було в≥днесено р¤д твор≥в ѕ. ћирного, ћ. оцюбинського, Ћ-”крањнки, ј. “есленка, Ћ. ћартовича, ¬. —тефаника, ћ. „еремшини, ќ. обил¤нськоњ, ќ. ћакове¤.

¬тручанн¤ греко-католицькоњ церкви у духовно-культурне житт¤ њњ ≥Їрархи по¤снювали необх≥дн≥стю виховувати "справжнього украњнц¤", а також турботою про долю нац≥њ. ¬они виходили з того, що рел≥г≥њ, ¤ка ≥снуЇ в нац≥ональному середовищ≥, властива певна система орган≥зац≥њ духовного житт¤. ‘ормуванн¤м такого способу духовного житт¤, передачею його досв≥ду ≥ займаЇтьс¤ церква. –озвиваючи ≥дею нерозривного зв'¤зку людини з культурою, вона спри¤ла утвердженню морально-пол≥тичного   пр≥оритету   церкви   у   сусп≥льств≥.   ультивуванн¤ христи¤нських ц≥нностей видавалос¤ за окультуренн¤ народ≥в, Ївангел≥зац≥¤ ототожнювалас¤ з поширенн¤м культури. ’ристи¤нська культура розгл¤далась ¤к елемент оновленн¤ духовного бутт¤, його психолог≥њ, св≥тогл¤ду, гуман≥зац≥њ людських в≥дносин.

лерикал≥за≥≥≥¤ сусп≥льно-пол≥гичного житт¤ «ах≥дноњ ”крањни про¤вл¤лас¤ у створенн≥ клерикальних парт≥й. —еред них Ч ”крањнська христи¤нська орган≥зац≥¤. ”крањнська католицька народна парт≥¤. ћитрополит ј. Ўептицький орган≥зував парт≥ю "”крањнський католицький союз", а стан≥славський Їпископ √. ’омишин Ч парт≥ю "”крањнська народна обнова". Ћьв≥вський воЇвода √рабовський у донесенн≥ в ћ¬— ѕольщ≥ характеризував ј. Ўептицького "б≥льше пол≥тиком, н≥ж св¤щеником ≥ Їпископом"³⁰. √реко-католицьке духовенство керувало парт≥Їю " атолицька акц≥¤ украњнськоњ молод≥". ÷ерковн≥ ≥Їрархи вважали, що т≥льки рел≥г≥¤ може бути "Їдиною доброю ф≥лософською основою дл¤ теор≥њ ≥ практики украњнського нац≥онал≥зму", його пол≥тики.

–озкриваючи суть взаЇмозв'¤зку рел≥г≥њ ≥ нац≥онал≥зму, св¤щеник ћ., онрад зауважував, що дл¤ дос¤гненн¤ нац≥онально-пол≥тичноњ ≥ державноњ мети нац≥онал≥змов≥ необх≥дне насилл¤. ¬≥н писав: "—учасний католицький ≥ нац≥онал≥стичний рух Ї нов≥тн≥м хрестоносним походом Ч в католицизм≥ з гаслом: "¬≥рую! “ак хоче Ѕог!", Ч а в нац≥онал≥зм≥ з гаслом: "’очу! —полука рел≥г≥йного епосу з нац≥ональним пафосом Ч це непоборима сила! ћеч ≥ хрест Ч ось над≥¤ народ≥в ≥ людства на нове краще"³¹. "’ристи¤нський нац≥онал≥зм", що вт≥лювавс¤ в практиц≥ ќ”Ќ, був саме таким поЇднанн¤м теор≥њ й практики нац≥онал≥зму ≥з засадами христи¤нськоњ етики ≥ метаф≥зики.
√реко-католицька церква разом з≥ св≥тськими формуванн¤ми спри¤ла збереженню нац≥ональноњ самобутност≥ украњнц≥в, виступаючи в √аличин≥ ≥нтегруючою силою. ¬она використовувала р≥зн≥ засоби з пол≥тичною метою дл¤ осв¤ченн¤ соц≥альних ≥нститут≥в, захисту ≥нтерес≥в церкви ≥ рел≥г≥йних ц≥нностей в сусп≥льств≥. –озкриваючи соц≥ально-пол≥тичну ≥ св≥тогл¤дну сутн≥сть рел≥г≥њ, нац≥ональноњ самосв≥домост≥, церква розгл¤дала форму взаЇмозв'¤зку рел≥г≥њ ≥ пол≥тики, акц≥њ рел≥г≥йних орган≥зац≥й ¤к ф≥лантроп≥чну д≥¤льн≥сть церковних формувань, ¤к попул¤ризац≥ю ≥стор≥њ украњнського народу, ≥стор≥њ украњнських церков. Ќац≥ональна рел≥г≥¤ украњнц≥в протиставл¤лас¤ "чуж≥й в≥р≥" Ч руському православ'ю, протестантизму, що вело до нагн≥танн¤ рел≥г≥йноњ ворожнеч≥, м≥жцерковних ≥ м≥жконфес≥йних конфл≥кт≥в, розростанн¤ церковноњ кризи.

ќдна з таких церковних криз ≥ пов'¤зана з Ћьв≥вським церковним собором, л≥кв≥дац≥Їю ун≥атськоњ церкви, переор≥Їнтац≥Їю на православ'¤ значноњ частини населенн¤ ”крањни ≥ ло¤льн≥стю щодо новоњ влади. « ц≥Їњ рел≥г≥йноњ кризи випливають певн≥ уроки. ¬они пол¤гають у тому, що пол≥тизац≥¤ м≥жцерковних в≥дносин, односторонн≥ адм≥н≥стративн≥ р≥шенн¤, пол≥тичн≥ ман≥пул¤ц≥њ в≥руючими, хоч ≥ задовольн¤ли амб≥ц≥њ ¤кихось груп, п≥дтриманих органами влади, несли в майбутньому тривал≥ трагед≥њ дл¤ народу. ÷ерковн≥ кризи в ”крањн≥ були викликан≥ не рел≥г≥йними причинами (занепадом церкви чи рел≥г≥йним реформаторством), а переважно д≥¤ми св≥тськоњ влади. ѕануюч≥ верстви сусп≥льства, вдаючись до певних пол≥тичних переор≥Їнтац≥й, намагалис¤ пристосувати до них ≥ церкву. ¬ зв'¤зку з цим ламалис¤ церковн≥ структури, з≥штовхувались р≥зн≥ групи в≥руючих чи конфес≥й, непок≥рн≥ п≥ддавалис¤ жорстоким репрес≥¤м. ÷ерква, ¤к в≥домо, зазнавала утиск≥в не лише за рад¤нськоњ, а й за кн¤жоњ ≥ царськоњ влади.

ѕроведенн¤ та р≥шенн¤ Ћьв≥вського церковного собору св≥дчать про недосконал≥сть державно-церковноњ пол≥тики, в результат≥ ¤коњ сформувалас¤ греко-католицька "катакомбна церква", њњ легал≥зац≥¤ в 1989 р. призвела до конфл≥кт≥в з православ'¤м. Ѕоротьба м≥ж ними точитьс¤ за культове майно, в≥руючих ≥ сфери впливу. ’арактерно, що митрополит ј. Ўептицький передбачав можлив≥сть конфл≥кт≥в м≥ж православними й ун≥атами, п≥дкреслюючи, що роз'Їднанн¤ украњнц≥в за конфес≥йними ознаками "доведе нар≥д до повноњ руњни, ¤кщо представники украњнських церков не знайдуть способу поЇднанн¤"³². ≤ тут автор мав рац≥ю, бо сучасн≥ м≥жконфес≥йн≥ конфл≥кти гостр≥ш≥, н≥ж конфл≥кти в ц≥лому у сусп≥льств≥. ћ≥жцерковн≥ протисто¤нн¤ посилюютьс¤ втручанн¤м у них р≥зних пол≥тичних сил з метою реал≥зац≥њ своЇњ пол≥тичноњ мети, в≥дсутн≥стю культури м≥жконфес≥йного сп≥лкуванн¤, нетолерантним ставленн¤м до чужоњ думки ≥ погл¤д≥в. ультура взаЇмин формуЇтьс¤ й про¤вл¤Їтьс¤ в процес≥ комун≥кац≥њ ≥ндив≥д≥в або ж груп ≥ндив≥д≥в на матер≥ально-практичному, духовно-≥нформац≥йному ≥ практично-духовному р≥вн¤х. «м≥ст ≥ндив≥дуального "я" чи групового "ћ»" конкретно розкриваЇтьс¤ через ставленн¤ до ≥нших "я" чи "ћ»".

¬ умовах сусп≥льного, пол≥тичного, рел≥г≥йного протисто¤нн¤, р≥зних св≥тогл¤дних позиц≥й, захисту ≥нтерес≥в певних церков дл¤ життЇд≥¤льност≥ ≥ндив≥д≥в потр≥бна терпим≥сть. ћ≥жконфес≥йна нетерпим≥сть живитьс¤ стереотипами, сформованими у сфер≥ рел≥г≥йноњ св≥домост≥. ≤стина ж п≥знаЇтьс¤ не на шл¤ху нетерпимост≥ й насилл¤, а на шл¤ху свободи ≥ сов≥ст≥. —ам≥ ж богослови п≥дкреслюють, що практично не ≥снуЇ в≥ровченн¤, в≥льного в≥д рел≥г≥йноњ нетерпимост≥, бо жодна з церков не в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д запереченн¤, а то й пересл≥дуванн¤ ≥нших вчень. ÷е стосуЇтьс¤ ≥ греко-католицизму, прихильники ¤кого нер≥дко влаштовували диспути, видавали брошури, "розбивали" доводи "схизматик≥в" Ч православних ≥ протестант≥в, ≥ стверджували правильн≥сть католицизму³³. —воЇр≥дним джерелом православно-католицьких дискус≥й була полем≥чна л≥тература XVIЧXVII ст.³⁴.

” вступ≥ до прац≥ √. ƒвор¤нина "Ќаука сектант≥в ≥ католицька церква" п≥дкреслюЇтьс¤, що вивченн¤ протестантського в≥ровченн¤ спри¤тиме поверненню до католицизму тих, "що в≥д в≥ри в≥дпали", сектант≥в названо слугами ди¤вола, у ¤ких в≥дсутн≥ прикмети доброго христи¤нина. Ќедоброзичливе ставленн¤ до сектант≥в пропагував греко-католицький митрополичий ординар≥ат. ¬ одному з його роз'¤снень зазначалос¤, що сектантство "не т≥льки рел≥г≥йна Їресь, але також ≥ розбиватель духовних сил нац≥њ"³⁵.

—аме про в≥дсутн≥сть терпимост≥, культури загальнолюдського сп≥лкуванн¤ ≥ св≥дчать непоодинок≥ прикр≥ випадки в сучасних взаЇмов≥дносинах греко-католицькоњ ≥ православноњ церков в ”крањн≥. ћ≥жконфес≥йн≥ конфл≥кти ведуть до загибел≥ Ївангельського духу в рел≥г≥йному середовищ≥. Ќепорозум≥нн¤ ≥ суперництво церков, використанн¤ в ньому протизаконних прийом≥в ≥ насилл¤ заперечують христи¤нськ≥ запов≥д≥ ≥ п≥дривають моральний авторитет церкви, фактичн≥ д≥њ ¤коњ в цьому питанн≥ не поступаютьс¤ д≥¤льност≥ де¤ких св≥тських пол≥тичних формувань.

ер≥вництво греко-католицьких Їпарх≥й в ”крањн≥ заборон¤Ї духовенству займатис¤ пол≥тичною д≥¤льн≥стю, бути депутатами р≥зних –¤д. —лужител≥ ж культу заруб≥жних ун≥атських структур часто беруть участь у р≥зних пол≥тичних акц≥¤х. Ќав≥ть створенн¤ греко-католицького патр≥архату обірунтовувалос¤ в числ≥ ≥нших ≥ пол≥тичними причинами. ƒуховенство по-своЇму трактуЇ вказ≥вку ¬атикану про те, що "всюди, де б не знаходилась людина, там повинна бути ≥ церква. 1 вона не може погодитис¤ з≥ спробами обмежити њњ лише одною, а саме рел≥г≥йною сферою. «розум≥ло, що церква не Ї н≥ пол≥тичною, н≥ економ≥чною силою, вона Ч рел≥г≥йний ≥нститут. ќднак це не означаЇ, що церква повинна займатис¤ виключно рел≥г≥Їю. ÷е означаЇ лише те, що коли церква висловлюЇтьс¤ з питань св≥тського житт¤, то вона повинна робити це в рел≥г≥йн≥й форм≥"³⁶. јнал≥зуючи под≥њ минулого, пов'¤зан≥ з т≥сними зв'¤зками церкви з правл¤чими режимами буржуазноњ чи соц≥ал≥стичноњ ор≥Їнтац≥њ, римська кур≥¤ застер≥гала Їпископат в≥д таких акц≥й, мотивуючи це тим, що органи влади можуть проводити непопул¤рну, шк≥дливу дл¤ народу пол≥тику, використовуючи при цьому аморальн≥ прийоми, а зм≥ст пол≥тики, њњ спр¤мован≥сть може р≥зко зм≥нюватись, тод≥ ¤к рел≥г≥¤ в≥чна, пропагуЇ в≥чн≥, загальнолюдськ≥ ц≥нност≥.

≤Їрархи церкви не завжди враховували те, що в≥докремленн¤ церкви в≥л держави Ч велике благо. “≥льки в таких умовах церква не несе н≥¤коњ в≥дпов≥дальност≥ за кризи, соц≥альн≥, нац≥ональн≥ ≥ в≥йськов≥ конфл≥кти. ƒуховенство ≥ мир¤ни, ¤к≥ сприймали церкву ¤к пол≥тичну силу. п≥дривали ≥ дезор≥Їнтували церковне житт¤, тому що дл¤ задоволенн¤ рел≥г≥йно-духовних потреб в≥руючим необх≥дна церква, а не пол≥тична орган≥зац≥¤. «а своњми функц≥¤ми ≥ призначенн¤м, засобами дос¤гненн¤ мети церква завжди в≥др≥зн¤лась ≥ в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д пол≥тичноњ парт≥њ. √оловне в њњ д≥¤льност≥ Ч задоволенн¤ рел≥г≥йно-духовних потреб в≥руючих, а не њх пол≥тичн≥ задуми. ѕол≥тизац≥¤ церкви, ¤к св≥дчить ≥стор≥¤, вела до занепаду церкви, зниженн¤ њњ впливу на людей ≥ формуванн¤ њх ≥деал≥в.

Ќе демократичн≥, не церковн≥ методи вир≥шенн¤ рел≥г≥йного питанн¤, в тому числ≥ й на Ћьв≥вському церковному собор≥ 1946 р., в≥дображали погл¤ди, що панували тод≥ в крањн≥, а на рел≥г≥ю в т≥ роки дивилис¤ ¤к на залишкове ¤вище досоц≥ал≥стичних формац≥й, ¤к на альтернативу соц≥ал≥зму, що протиставл¤Ї йому духовн≥, моральн≥, пол≥тичн≥ ц≥нност≥ та ≥деали, рел≥г≥йн≥сть називалас¤ "пережитком минулого" ≥ результатом буржуазного впливу, на¤вн≥сть численних груп в≥руючих Ч "прикрою помилкою ≥стор≥њ", насл≥дком недостатньоњ виховноњ роботи. ” вир≥шенн≥ рел≥г≥йних проблем використовувалис¤ застар≥л≥ стереотипи (абсолютизац≥¤ атењстичного вихованн¤, алм≥н≥стративно-командн≥ методи секул¤ризац≥њ сусп≥льства, переб≥льшенн¤ тези про "згасанн¤" рел≥г≥њ ≥ неможлив≥сть по¤ви "нових рел≥г≥й"). ” державно-церковн≥й пол≥тиц≥ класове подавл¤ло загальнодемократичне. ¬се це стверджувалось у теор≥њ й на практиц≥, де панував ≥деолог≥чний ≥ пол≥тичний волюнтаризм.

јнтинаукова концепц≥¤ щодо швидкого в≥дмиранн¤ рел≥г≥њ становила ≥дейну основу закон≥в про рел≥г≥ю ≥ церкву в —–—–. ѓх другим недол≥ком були труднощ≥ правовоњ регламентац≥њ атењзму ≥ рел≥г≥њ. Ќорми закон≥в про церкву не в≥дпов≥дали соц≥ально-пол≥тичним зм≥нам ≥деолог≥чним реал≥¤м, суперечили конституц≥йним положенн¤м ≥ м≥жнародному праву. ѕорушенн¤ прав ≥ свобод церкви ≥ в≥руючих, пов'¤зан≥ з постановою Ћьв≥вського церковного собору, св≥дчать про р≥вень базисних в≥дносин ≥ р≥зних деформац≥й соц≥ал≥зму, ор≥Їнтац≥њ масовоњ св≥домост≥ на "знищенн¤ в≥ри". «акони про рел≥г≥ю ≥ церкву, що д≥¤ли в умовах централ≥зованого управл≥нн¤, в≥дображали р≥вень сусп≥льноњ св≥домост≥, ≥деолог≥чн≥ та пол≥тичн≥ установки того пер≥оду. јдм≥н≥стративно-командна система, деформувавши право, нормальн≥ методи правового регулюванн¤, занижувала престиж правових норм ≥ спри¤ла ≥гноруванню законност≥. ƒл¤ законотворчост≥ пер≥оду соц≥ал≥зму властивим було наданн¤ законам спочатку пол≥тичного, ≥деолог≥чного, виховного значенн¤, а пот≥м уже юридичного. ¬ незалежн≥й ”крањн≥ повага до прав ≥ законних ≥нтерес≥в в≥руючих ≥ нев≥руючих, зм≥цненн¤ правопор¤дку Ч ¤к одного з важливих обов'¤зк≥в громад¤нина Ч стала не лише юридичною, а й пол≥тичною ≥ соц≥альною проблемою, в≥д вир≥шенн¤ ¤коњ виграЇ все населенн¤ крањни, сусп≥льство в ц≥лому.

Ѕрестська церковна ун≥¤, л≥кв≥дована р≥шенн¤м Ћьв≥вського собору ≥ згодом в≥дтворена в греко-католицизм≥ в ”крањн≥, показуЇ, що ун≥¤, ¤к метод ≥ форма об'Їднанн¤ церков, себе не виправдала. ѕро це за¤вили багато православних ≥ католицьких богослов≥в, ¤к≥ сто¤ть на позиц≥¤х екумен≥зму, вбачають у рел≥г≥йно-христи¤нському об'Їднанн≥ ≥ Їдност≥ церков благородну справу при умов≥, коли це буде союз р≥вноправних формувань³⁷. ¬ д≥йсност≥ ж вийшло так, що греко-католицизм був включений до складу католицькоњ церкви ≥ в ѕольщ≥ вважавс¤ неповноправним членом ц≥Їњ сп≥льноти, тобто благородна ≥де¤ ун≥њ дискредитувала себе, бо вт≥лювалас¤ в житт¤ неадекватними методами. ”н≥¤ викликала глибоку рел≥г≥йну кризу в ”крањн≥, м≥жнац≥ональн≥ ≥ м≥жконфес≥йн≥ конфл≥кти. √овор¤чи про це протисто¤нн¤, в≥домий греко-католицький богослов Ћюбомир √узар писав: "„отириста рок≥в активного поборюванн¤ один одного спричинили в нашому краю таку духовну руњну, що в пор≥вн¤нн≥ з нею татарське лихол≥тт¤ Ч це ≥грашка"³⁸.

як Ѕрестська ун≥¤, так ≥ Ћьв≥вський собор Ч ¤вища нашоњ ≥сторичноњ пам'¤т≥, фундаменту нац≥ональноњ св≥домост≥. ¬ивченн¤ њх даЇ зразки соц≥альне значимоњ повед≥нки, обірунтовуЇ санкц≥онован≥ сусп≥льством норми, ¤к≥ можуть бути п≥дтриман≥ ним або ж в≥дкинут≥. оли ж в ≥нтерпретац≥њ цих та ≥нших проблем перемагаЇ ≥ пануЇ нац≥онал-радикал≥зм у сусп≥льно-пол≥тичн≥й думц≥, програЇ нац≥¤, народ у ц≥лому. ÷е стосуЇтьс¤ ≥ досл≥джень ≥сторико-церковноњ проблематики, де найвище ц≥нуЇтьс¤ ≥стина. ќдностороннЇ висв≥тленн¤ минулого з будь-¤кими найкращими нам≥рами, без врахуванн¤ його пол≥тичного контекстуЧце удар по майбутньому. ≤стор≥ю, ¤ка б вона не була, треба знати ≥ пам'¤тати, робити з нењ уроки ≥ в≥дпов≥дн≥ висновки.

[1] ашуба ћ., ћ≥рчук ≤. √аврињл остельник // Ѕерестейська ун≥¤ 1596- -1996.- Ћ., 1996. - —. 210-214.

[2] Ћьв≥вський церковний собор. ƒокументи й матер≥али 1946- 1981. - ., 1984- - —. 45. 3 “ам же.- —. 43-44.

[4] ¬≥ра й культура. - ¬≥нн≥пег, 1956. - є 8. - —. 1.

[5] “ам же.- —. 2.

[6] ¬≥ра й культура. - 1953. - є 2. - —. 6.

[7] ¬≥ра й культура. - 1955. - є 2. - —. 3.

[8] ¬≥ра й культура. - 1953. - є 1. - —. 5.

[9] ¬≥ра й культура. - 1955. - є 2. - —. 3.

[10] Ћьв≥вський церковний собор. - —. 47.

[11] √рушевський ћ., Ћевицький ќ. –озв≥дки про церковн≥ в≥дносини на ”крањн≥-–уси ’”≤-’”ѕ≤ вв. - Ћьв≥в, 1900.

[12] јнтонович ¬. ўо принесла ”крањн≥ ун≥¤? - ¬≥нн≥пег, 1991.

[13] Ћьв≥вський церковний собор. - —. 97.

[14] ћартиролог≥¤ украњнських церков. - “оронто, 1985. - “. 2. - —. 49-50, 56-57.

[15] Ћьв≥вський церковний собор. - —. 78.

[16] “ам ж е. - —. 79.

[17] “ам же.- —. 81.

[18] “ам же.

[19] ƒив.: из¤ Ћ., оваленко ћ. ¬≥кова боротьба украњнського народу проти ¬атикану. - ., 1959; ¬интер 3. ѕолитика ¬атикана в отношенни ———–. 1917- 1968. -ћ., 1977; ѕравда про ун≥ю. ƒокументи ≥ матер≥али. - Ћьв≥в, 1981; ѕосланн¤ ѕатр≥арха ћосковського ≥ вс≥Їњ –ус≥ ѕимена: ѕромова митрополита Ћьв≥вського ≥ “ерноп≥льського Ќикола¤ //Ћьв≥вський церковний собор. ƒокументи й матер≥али 1946- 1981. - ., 1984; Ѕолдижар ћ. ћ. ”н≥атство, правда ≥стор≥њ та вигадки фальсиф≥катор≥в. - Ћьв≥в, 1988.

[20] ƒив.: јмерика. - ‘≥ладельф≥¤, 1960. - 7 кв≥тн¤; √риньох ≤. «нищенн¤ украњнськоњ церкви рос≥йсько-большевицьким режимом // Ѕогослов≥¤. - “. 54. - –им, 1980; ардинал Ћюбач≥вський. „и справд≥ було хрещенн¤ –ос≥њ 988 року? - –им - ћюнхен, 1986; ”крањнське виродженн¤ ≥ нац≥ональна церква. - Ћьв≥в, 1990; ƒацько ≤. √реко-католицька церква в сучасних умовах // ÷ерква ≥ нац≥ональне в≥дродженн¤. - ., 1993; Ћенцик ¬. —обор 1946 р. у Ћьвов≥ // Ѕерестейська ун≥¤ 1596- 1996. - Ћьв≥в, 1996. - —. 120- 123; ћончак ≤. ’то л≥кв≥дував греко-католицьку церкву? // Ѕерестейська ун≥¤ 1596- 1996. - Ћ., 1996. - —. 123- 124.

[21] ƒив.: —ереда ¬. √. √реко-католицизм; ≥стор≥¤ ≥ сучасн≥сть. - ., 1990; ал≥н≥н ё. ј., ’арьковщенко ™. ј. - –ел≥г≥Їзнавство. - ., 1995.

[22] √алан я. “вори. ¬ 4-х т. - ., 1977. - “. 2. - —. 455.

[23] рип'¤кевич ≤. ѕ. Ѕогдан ’мельницький. - ., 1954. - —. 159.

[24] ƒив.: —оловьев —.ћ. »стори¤ –оссин с древнейших Ѕремен. - ћ., 1961. - —. 547.

[25] ƒив.: ¬оскресное чтенис. - ¬аршава. - 1934. - є 4. - —. 46-47.

[26] √айковський ћ. ћитрополит јндрей Ўептицький - честь ≥ окраса церкви ≥ украњнського народу // Ѕерестейська ун≥¤ 1596- 1996. - Ћ., 1996. - —- 198.

[27] Ѕондар≥вський ћ. ћитрополит јндрсй Ўептицький - меценат ”крањнськоњ археолог≥њ; ƒержно ќ. ‘отограф≥њ јндрс¤ Ўептицького та його родини у зб≥рках м≥ста Ћьвова // Ѕерестейська ун≥¤ 1596- 1996. - Ћ., 1996. - —. 204-210.

[28] ѕравда про ун≥ю. ƒокументи ≥ матер≥али. - Ћьв≥в, 1981. - —. 311.

[29] ƒив.: ÷ентральний державний ≥сторичний арх≥в ”крањни в м. Ћьвов≥ (дал≥ - ÷ƒ≤ј ”крањни у м. Ћьвов≥), ф. 201, оп. 4-6, спр. 2752, арк. 5-6, 8-9, 19-21.

[30] Ћьв≥вський обласний державний арх≥в, ф. 1, он. 52, сир. 10, арк. 2.

[31] онрад ћ. Ќац≥онал≥зм ≥ католицизм. - Ћьв≥в, 1934. - —. 29.

[32] Ўептицький ј. як будувати р≥дну хату // ”крањнське в≥дродженн¤ ≥ нац≥ональна церква. - ., 1990. - —. 80.

[33] ƒив.: —карга ѕ. ѕро Їдн≥сть божоњ церкви п≥д одним пастирем. - Ћьв≥в, 1577; Ѕеседы православного св¤щенника с униатским о заблуждени¤х латин¤н и униатов - греко-католиков. - ”жгород, 1922; ѕетрух≥н ќ. . ороткий п≥дручник по спростуванню штундо-баптизму. - ременець, 1922; арпевич ≤. Ўтунда ≥ њњ блудна наука. - ѕеремишль, 1932; ƒвор¤нин √. Ќаука сектант≥в ≥ католицька церква. - Ћьв≥в, 1935; ”н≥¤ ≥ православ'¤ на зах≥дноукрањнських земл¤х- - Ћьв≥в, 1938.

[34] 3агайко II. . ”крањнськ≥ писменники-пол≥м≥сти к≥нц¤ XVI - початку XVII ст. в боротьб≥ проти ¬атикану ≥ ун≥њ. - ., 1957.

[35] ÷ентральний державний ≥сторичний арх≥в ”крањни в м. Ћьвов≥, ф. 408, оп. 1, сир. 33, арк. 34.

[36] Lа —ivilta саtholiса. - 1979. - N 3102. - –. 459.

[37] ≤стор≥¤ христи¤нськоњ церкви на ”крањн≥. –ел≥г≥Їзнавчий дов≥дковий нарис. - ., 1992. - —. 58; ÷ерква ≥ нац≥ональне виродженн¤. ., 1993. - —. 131-142; ”крањнська церква м≥ж —ходом ≥ «аходом. - ., 1996. - —. 88. 95.

[38] √узар Ћ. ” пошуках гармон≥њ // ≤сторичний контекст укладенн¤ Ѕерестейськоњ ун≥њ ≥ перше поун≥йне покол≥нн¤. - Ћьв≥в, 1995. - —. 5.

√лавна¤ | Ќовости | ћатериалы | ƒокументы | ѕерсоналии
‘орум | —сылки |  онтакты | √остева¤