|
| √лавна¤ | Ќовости | ћатериалы | ƒокументы | ѕерсоналии | —сылки | онтакты | √остева¤ | ‘орум |
я –»ћ—№ ≤ “≈ќЋќ√» ¬ќёё“№*
ѕротопресв≥тер √аврињл остельник
’то не маЇ слуху, той не розбираЇ фальшивих тон≥в у музиц≥. –имськ≥ теологи, коли воюють проти православних, завжди користуютьс¤ фальшами, ¤к≥ можна прир≥вн¤ти до фальшивих тон≥в у музиц≥. ¬они завжди розраховують на несв≥домих читач≥в чи слухач≥в. «рештою, римськ≥ теологи, вихован≥ на фальшах, ≥ сам≥ в≥рують у т≥ фальш≥, ≥ чим б≥льше вчений њхн≥й автор, тим хитр≥ше снуЇ в≥н своњ фальш≥, бо й сам бачить марноту грубих, уже здавна склепаних римських фальш≥в.
”сьому св≥тов≥ в≥домо, що Їзуњти мали славу найхнтр≥ших. Ќаведемо й обговоримо один з таких арх≥хитрих виступ≥в. «а другоњ ѕольщ≥ крак≥вськ≥ Їзуњти видавали м≥с¤чник "ќр≥Їнс" (—х≥д), що мав допомагати нов≥й польськ≥й ун≥њ на ’олмщин≥ та ¬олин≥. “ой м≥с¤чник н≥би дуже коректно ставивс¤ до православних, а в д≥йсност≥, лис з байок м≥г би вчитис¤ п≥дступних хитрощ≥в з кожного номеру Їзуњтського "ќр≥Їнсу" - на приниженн¤ та загибель православних.
¬ибираЇмо ¤к зразок передовицю п≥д заголовком: "ѕитанн¤ без в≥дпов≥д≥" у 8 номер≥ того м≥с¤чника в≥д 1 серпн¤ 1936 р. бо вона своњм предметом в'¤жетьс¤ з нашою темою. ѓњ автор - сам редактор о. ян ”рбан.
ќсь що там написано. јвтор виходить в≥д твердженн¤, що православн≥ гн≥ваютьс¤ та ображаютьс¤, коли хтось з католик≥в називаЇ њх Їретиками або схизматиками. "“ому ми,- пише о. ”рбан про св≥й орган,- звичайно називаЇмо православних так, ¤к вони сам≥ себе називають, уважаючи цю назву (православний) за техн≥чний терм≥н. ј вираз≥в "дисиденти", "дизун≥ти", або нав≥ть "схизматики" вживаЇмо т≥льки там, де в природи реч≥ год≥ ѓх обминути. јдже ж ус¤ ’ристова ÷ерква не може складатис¤ з самих схизматик≥в, отже, чи можна мати претенз≥ю до католик≥в, що вони самих себе не вважають за схизматик≥в?"
ѕроте, о. ”рбан не визнаЇ такого самого права за православна ми, щоб вони в аналог≥чних випадках називали католик≥в схизма. тиками- " оли католики,-пише в≥н дал≥,-в нин≥шньому ѕра. вослав'њ бачать схизму, то вони, щонайменше, в згод≥ з лог≥кою.. “а на ¤к≥й п≥дстав≥ православн≥ можуть уважати католик≥в за Їре. тик≥в ≥ схизматик≥в? ” ѕравослав'њ в справах в≥ри за догму при. знаЇтьс¤ т≥льки те, що вир≥шив котрийсь ≥з с≥мох вселенських собо. р≥в,- нехай вкажуть, хоч би т≥льки одне твердженн¤ в справах в≥ри з тих собор≥в, ¤ке б католики в≥дкидали. ™ретичним, безперечно, Ї т≥льки таке вченн¤, ¤ке в≥дкинув ≥ осудив котрийсь ≥з вселенських собор≥в,- нехай скажуть, котра з≥ специф≥чних католицьких догм була осуджена ≤ котрим ≥з с≥мох перших вселенських собор≥в? ÷ерковна схизма пол¤гаЇ у в≥д≥рванн≥ в≥д правовоњ своЇњ влади,- нехай вкажуть, в≥д ¤коњ законноњ влади в≥д≥рвалась католицька ÷ерква, ¤кому перед тим признаваному своЇму зверхников≥ в≥дмовив у послуху римський папа?"
ƒал≥ покликаЇтьс¤ о. ”рбан на ¬олодимира —оловйова ≥ пише: "“ак≥ питанн¤, под≥лен≥ на дев'¤ть пункт≥в, поставив тому 50 рок≥в православним рос≥йським теологам незабутн≥й мислитель ≥ глибокий христи¤нин ¬олодимир —оловйов ("–усь" 1883, ч. 19). ѕравославн≥ полем≥сти ст≥льки том≥в написали в "обличениЇ" католицизму, однак н≥хто з них не дав простоњ ≥ щироњ в≥дпов≥д≥ на питанн¤ —оловйова. отрий ≤з вселенських собор≥в осудив "Filioque" ¤к Їресь? яке ще, кр≥м "Filioque " (що —в. ƒух походить також ≤ в≥д —ина), вченн¤ «ах≥дноњ ÷еркви осуджене ¤к Їресь ≤ на котрому собор≥? ¬≥д ¤коњ законноњ влади в≥д≥рвавс¤ –им? оли ж на ц≥ питанн¤ нема в≥дпов≥д≥, то хто, коли ≥ кого уповноважив судити католик≥в ¤к тих, що помил¤ютьс¤ у в≥р≥, або вважати ѓх за в≥дступник≥в в≥д правдивоњ ’ристовоњ ÷еркви? „и може треба прийн¤ти вище визначенн¤ Їрес≥ й схизми, н≥ж те, що ми вище навели, таке визначенн¤, ¤кому в≥дпов≥дали б нин≥шн¤ в≥ра ≤ церковний устр≥й католицизму? јле на чому те ≥нше визначенн¤ буде грунтуватис¤, котрий вселенський собор його прийн¤в?
якщо в ус≥х ≥нших сферах думки й д≥ла, то також ≥ у сфер≥ рел≥г≥йноњ догми маЇ силу лог≥ка, або в≥рн≥сть своњм власним перед-посилкам; тому православн≥, д≥йсно, не мають права вважати католицизм за Їресь або схизму, а посл≥довно не мають права кидати анафеми на тих, що католицьку науку ц≥лковито приймають ≥ церковним католицьким власт¤м п≥дл¤гають. ўонайвище могли б вони з≥ свого становища х≥ба покликатись на ¤кийсь майбутн≥й собор, оч≥куючи в≥д нього осудженн¤ в≥дм≥н у в≥р≥. ¬ себе, в тепер≥шньому своЇму в≥докремленн≥, вони не мають такого трибуналу, ¤кий би м≥г видавати вироки про католицизм..."
≤ ось бачите, ¤к чудово вийшло цьому Їзуњтов≥: католики мають право називати православних схизматиками ≥ нав≥ть Їретиками, а православн≥ н≥би не мають права називати так католик≥в... јле ¤к п≥дступно-хитро о. ”рбан перев≥в св≥й "доказ". « православних в≥н зробив "безмовн≥ в≥вц≥", в ¤ких нема органу, щоб говорити.
Ќе в≥рю, щоб н≥хто з православних теолог≥в ≥ дотепер не в≥дпо-¤к сл≥д на питанн¤ ¬. —оловйова. ј на Їзуњтськ≥ "ѕитанн¤ без в≥дпов≥д≥" ми хочемо в≥дпов≥сти.
ѕерш за все мусимо ствердити, що це - лукаво, соф≥стичне побавлен≥ питанн¤ на зразок в≥домих старогрецьких соф≥зм≥в "лисий" або "шум зерен, що сиплютьс¤" ≥ т. п. „и лисина постаЇ вже тод≥ коли випаде 1 волосок з голови? Ќ≥! “ак само лисина не постаЇ, коли випадуть 2, 3, 4. 5... волоск≥в. ќтже, коли лисина постаЇ? це також питанн¤ без в≥дпов≥д≥, тому що тут виходить в≥д фальшивого припущенн¤ (н≥би треба знати точно число волоск≥в, ¤к≥ випали, щоб мати змогу ствердити лисину).
≤ о. ”рбан виходить в≥д фальшивих припущень. ѕо-перше, о. ”рбан подаЇ помилкове, бо завузьке, визначенн¤ Їрес≥ (Їретичною, безсп≥рно, Ї т≥льки така наука, ¤ку в≥дкинув ≥ осудив котрийсь ≥з вселенських собор≥в). ѕравославн≥ признають т≥льки с≥м перших вселенських собор≥в першого тис¤чол≥тт¤. як же т≥ собори могли б осудити Їрес≥, що з'¤вилис¤ в другому тис¤чол≥тт≥: лютеран≥зм, кальв≥н≥зм, мар≥ав≥тизм або папськ≥ догми ват≥канського собору (1870 р.)? ќтже, наш учений Їзуњт боронить перед православними не т≥льки свою, римську в≥ру, але ген ус≥ Їрес≥ II тис¤чол≥тт¤! "’то п≥д ≥ншим ¤му копаЇ, сам у нењ падаЇ".
ѕо-друге: о. ”рбан приписуЇ православним, н≥би вони вважають вселенський собор за Їдиний авторитетний трибунал, ¤кий може осуджувати Їрес≥. ј це помилкове припущенн¤. ’оч православн≥ не мали вселенського собору в другому тис¤чол≥тт≥, все-таки вони авторитетно осудили лютеран≥зм, кальв≥н≥зм, ват≥канськ≥ папськ≥ догми ≥ т. д.
∆итт¤ мудр≥ше, н≥ж будь-¤к≥ теор≥њ про нього. оли православн≥ теологи говор¤ть, що дл¤ них вселенський собор Ї найвищий трибунал у ÷еркв≥, то вони тим ще не вичерпують ус≥Їњ життЇвоњ д≥йсност≥. ≤ в ѕравославн≥й, ≥ в атолицьк≥й ÷еркв≥ Ї ще вищий трибунал, н≥ж вселенський собор. —правд≥, ми не призвичаЇн≥ так висловлюватис¤, але це наочна ≥ буквальна правда. ÷им найвищим трибуналом Ї усталений ≥ перманентний consensus ecclesiae dispersae (загальне переконанн¤, одностайн≥сть у ÷еркв≥). ÷е - безпосередн≥й ви¤в духу порозум≥нн¤ ÷еркви, а дл¤ вселенського собору цей трибунал Ї джерелом ≥ санкц≥Їю.
јдже вселенський собор н≥чого не "видумуЇ", т≥льки даЇ авторитетний висл≥в т≥й в≥р≥, ¤ка в ÷еркв≥ добре утверджена, а що-ƒенним њњ ви¤вом Ї перманентний " consensus ecclesiae dispersae ".
Ќа вселенському собор≥ н≥коли не брали участ≥ вс≥ Їпископи, в перманентному ≥ загальному переконанн≥ ÷еркви бере участь ”—я ÷ерква; ввесь клир ≥ вс≥ в≥рн≥. Ќ≥ атолицька, н≥ ѕравославна ÷еркви не вважають за вселенський собор кожний, що сам себе вважав вселенським. ÷е вир≥шуЇ усталений ≥ перманентний " consensus ecclesiae" в п≥зн≥ших в≥ках. ќтже, ¤сно, що " consensus ecclesiae dispersae " Ї вищий трибунал, н≥ж вселенський собор. ¬селенський собор Ї т≥льки орган ÷еркви, а " consensus ecclesiae dispersae" представл¤Ї саму ÷еркву.
¬иходить, що ѕравославна ÷ерква в д≥йсност≥ маЇ трибун¤. ¤кий у найвищ≥й ≥нстанц≥њ судить про догми ≥ Їрес≥ з њњ погл¤ду т визначаЇ в≥дношенн¤ њњ вченн¤ до вченн¤ вс≥х ≥нших ÷ерков ≥ сект. “ис¤чол≥тн≥й "консенсус" ѕравославноњ ÷еркви - це дл¤ нењ важлив≥ший авторитет, н≥ж голос будь-¤кого њњ майбутнього вселен. ського собору (¤кий або був би зг≥дний з тис¤чол≥тн≥м загальним переконанн¤м ѕравославноњ ÷еркви ≥ був би вселенським собором або не був би зг≥дний, а тод≥ не був би визнаний за вселенський со. бор. Ќаприклад, ¤к флорент≥йський собор не признаний православними за вселенський). “ому ѕравославна ÷ерква маЇ повне право коли б треба було формально називати римо-католик≥в схизматиками та Їретиками. оли ж ≤де про мериторичне чи об'Їктивне право, то його маЇ власне ѕравославна ÷ерква, а –имська ÷ерква його не маЇ.
ѕо-третЇ: "якому, перед тим признаваному, своЇму зверхников≥ в≥дмовив у послуху римський папа?" “ут о. ”рбан гр≥шить анахрон≥змом. ¬≥н соб≥ у¤вл¤Ї пап XI стол≥тт¤ на зразок пап п≥сл¤ 1870 р., ¤к≥ вже догматично не мають над собою н≥¤кого зверхника, отже, не можуть в≥дпасти в≥д свого зверхника, хоч би кинулись у будь-¤кий б≥к. јле ж в XI ст, папам ще далеко було до такого правового апофеозу, хоч вони й ви¤вл¤ли так≥ прагненн¤.
ѕитанн¤ о- ”рбана ц≥лком аналог≥чне до такого: якому, перед тим признаваному, своЇму зверхников≥ в≥дмовив у послуху ёл≥й ÷езар, коли римськ≥й республ≥ц≥ хот≥в накинути себе на ≥мператора-монарха? ¬≥дпов≥дь: ÷езар в≥дпав в≥д конституц≥њ римськоњ республ≥ки ≥ в≥д римського сенату. “ак само ≤ папи в≥дпали в≥д конституц≥њ перв≥сноњ кафолицькоњ (соборноњ) ÷еркви та в≥д вселенських собор≥в, ¤к≥ признали римським Їпископам т≥льки "примат почест≥", а не признали ѓм "примату юрисдикц≥њ". ѕравославн≥ не зм≥нили н≥чого з того, що в першому тис¤чол≥тт≥ було прийн¤то в ÷еркв≥. ј –им зм≥нив де¤к≥ догмати в≥ри й перв≥сну конституц≥ю ÷еркви, перетворивши ÷еркву на свою монарх≥ю. ¬ першому тис¤чол≥тт≥ назва "–имо- атолицька ÷ерква" не була в≥дома ≥ в самому –»ћ≤. ѕ≥д "–имською ÷ерквою" розум≥ли т≥льки м≥сцеву ÷еркву. Ќазва "римо-католицький" входить в ужитт¤ аж п≥сл¤ церковного розколу 1054 р.
–»ћ—№ ≤ автори, вс≥ ¤к один, тверд¤ть, що так звана "сх≥дна схизма" виникла через непослух гордих царгородських патр≥арх≥в законн≥й влад≥ римського папи. ј наш≥ ун≥ати залюбки тверд¤ть, що ун≥¤ - це поворот до в≥ри ¬олодимира ¬еликого, бо ¬олодимир н≥би прийн¤в католицьку в≥ру, тому що тод≥ ¬≥зант≥¤ була в Їдност≥ з –имом. “а це т≥льки аг≥тац≥¤, щоб збаламутити несв≥домих. ÷е правда, що ¬олодимир ¬еликий прийн¤в кафолицьку в≥ру, одначе, не "римо-католицьку", бо такоњ ще тод≥ не було на св≥т≥. афолицька в≥ра час≥в ¬олодимира —в¤того, була тотожн¤ з нин≥шньою православною в≥рою.
–имська ÷ерква нин≥ зовс≥м не та, ¤ка була в першому тис¤чол≥тт≥. ѕосередин≥ м≥ж тими двома њњ фазами сто¤ть: прокл¤тт¤ √рецькоѓ ÷еркви, боротьба пап за ≥нвеституру, боротьба пап проти х≥дних "вселенських" собор≥в XV ст., папська реакц≥¤ на протестантську революц≥ю, пад≥нн¤ папськоњ держави ≥ папськ≥ догми ват≥канського собору.
“ому ≥ сучасна ун≥¤ зовс≥м не те, що колишн¤ Їдн≥сть м≥ж —х≥дною ≥ «ах≥дною ÷ерквами. ”н≥њ другого тис¤чол≥тт¤ - це штучний новотв≥р, ¤кий, з боку —х≥дноњ ÷еркви, мав би виправдати узурпован≥ три римськ≥ примати (примат –има, папи ≥ латинськоњ ÷еркви). √рамота папських легат≥в, ¤к≥ 1054 р. в≥д ≤мен≥ латинськоњ ÷еркви кинули анафему на царгородського патр≥арха ћихањла еруллар≥¤ ≥ "вс≥х, що згодн≥ з ним", зовс≥м не покликаЇтьс¤ на непослух еруллар≥¤ супроти папи. “акий аргумент тод≥ ще не мав би н≥¤коњ сили, т≥льки викликав би "см≥х у зал≥". ѕапськ≥ легати прокл¤ли еруллар≥¤ та його однодумц≥в за вигадан≥ Їрес≥, м≥ж ¤кими римськ≥ легати згадали ≥ так≥ дв≥, що еруллар≤й ≥ його однодумц≥, "¤к никола≥ти, дозвол¤ють слугам в≥втар¤ т≥лесне подружж¤ та оборон¤ють його", що вони, "на зразок пневматомах≥в, або теомах≥в, витерли (!) з —имволу в≥ри походженн¤ —в. ƒуха в≥д —ина"[1]. Ќеуцтво римських легат≥в переган¤лос¤ з њхньою зухвал≥стю. ¬они не знали, що саме римськ≥ папи то "витирали" "Filioque" (≥ —ина), з —имвола в≥ри, коли греки звинувачували «ах≥дну ÷еркву, що вона попсувала —имвол в≥ри, то знову всували " Filioque " в —имвол в≥ри п≥д напором «ах≥дноњ ÷еркви. ≤ ось бачите, ¤к≥ були "Їрес≥" √рецькоњ ÷еркви.
ј щодо жонатого духовенства, то наше ун≥атське жонате духовенство, оск≥льки воно пропадаЇ за –имом, повинно т¤мити, що –имська ÷ерква прокл¤ла його вже 1054 р. —правд≥, коли наш≥ предки укладали ун≥ю з –имом (1596 р.), то папи об≥ц¤ли њм, що будуть берегти вс≥ наш≥ (сх≥дн≥) церковн≥ обр¤ди, звичањ та прив≥лењ. « ус≥Їњ ≥стор≥њ' видно, що –им маЇ дв≥ карти дл¤ православних: ≥ншу дл¤ поборюванн¤ православних, а ≤ншу дл¤ вабленн¤.
” часи еруллар≤¤ –имов≥ треба було "вишукати" чим б≥льше Їресей у —х≥дн≥й ÷еркв≥ (грамота згаданих легат≥в нараховуЇ њх аж ƒев'¤ть), бо ≥накше не мали б за що проголосити анафему њй. ѕапську юрисдикц≥ю –им тод≥ щойно хот≥в легал≥зувати на греках. ј ѕот≥м –имов≥ вже не треба було Їресей у ѕравославн≥й ÷еркв≥, бо в≥н уже мав догми про свою божественну юрисдикц≥ю, тому папи (Ћев XIII) можуть голосно говорити, що м≥ж атолицькою ≤ ѕравославною ÷ерквами майже нема р≥зниц≥ у,в≥р≥, зате –им домагатьс¤ в≥д православних визнанн¤ повноњ папськоњ юрисдикц≥њ. Ѕ≥льше на початок ≥ не треба! –имська юрисдикц≥¤ зробить ≥з сх≥дних "безмовних овець", а решта сама собою прийде - п≥д впливом третього римського примату, тобто примату латинськоњ ÷еркви.
* «ам≥тка грунтовно спростовуЇ закиди православним, подан≥ кс. яном ”рбаном у статт≥ "ѕитанн¤ без в≥дпов≥д≥", надрукован≥й у серпнев≥й книжц≥ крак≥вського ∆урналу "ќр≥Їнс" за 1936 р. «ам≥тку свою о. √. остельник безперечно написав тод≥ ж, п≥д св≥жим враженн¤м прочитаноњ статт≥ в "ќр≥Їнс", –ед.
1. Hergenroter. Photius, Regensburg, 1869, t. III, S. 758
√лавна¤ | Ќовости | ћатериалы | ƒокументы | ѕерсоналии |
