|
| √лавна¤ | Ќовости | ћатериалы | ƒокументы | ѕерсоналии | —сылки | онтакты | √остева¤ |
1942 р., кв≥тень, б. м. - ¬≥пов≥дь украњнськоњ правосл. ≥нтелл≥генц≥њ на лист митр. Ўептицького
¬исокопреосв¤щеншйший ¬ладико!
ѕо думц≥ ¬ашого листа, виданого в березн≥ ц. р., що украњнська ≥нтел≥генщ¤ маЇ висловитис¤ в справах 3'еднанн¤ украњнських церков, беремо на себе см≥лив≥сть забрати голос, щоб висловити декотр≥ погл¤ди т≥Їњ частини православноњ ≥нтел≥генц≥њ, котра Ї по≥нформована в справах в≥ри ≥ не Ї байдужа до форм, в ¤ких маЇ в≥дродитись наша православна ÷ерква.
—права церковноњ ”нињ Ї ще занадто знана майже ус≥м верствам нашего народу, ¤к недавн¤ пом≥рно и досить визначна доба нашоњ ≥стор≥њ. “реба одверто признати, що ц¤ доба Ї одною з найсумн≥ших в наций минувшин≥ й що до к≥лькости сл≥з та прокльон≥в спричинених нею - то до нењ можна прир≥вн¤ти хиба добу панщини. ÷ього доказом Ї ус¤ наша досить багата еп≥чна л≥тература, в ¤к≥й в т≥й чи ≥нш≥й рол≥ ф≥гуруЇ «апорожська —≥ч. Ќе заперечуе цього и наша ≥сторична л≥тература. “ому пропаганда церковноњ ун≥њ мус≥ла би в першу чергу ¤кось розраховуватис¤ з цим чинником, ¤ким безперечно будуть послуговуватис¤ оборонц≥ православ≥¤.
ƒал≥ по думц≥ ус≥х пропагатор≥в ун≥њ - ц¤ останн¤ не мае бути з'еднанн¤м обох украњнських церков - греко-католицькоњ та православноњ в той спос≥б, що обидв≥ п≥дуть соб≥ на зустр≥ч до п≥вдороги, але навпаки, це мае бути приеднанн¤ украњнсько≥ православноњ церкви до церкви вселенськоњ, ¤к це одверто сказано у ¬ашому, ¬ладико, лист≥. ќтже приеднанн¤ до церкви римо-католицькоњ, експонентом ¤коњ на —ход≥ ≈вропи усе було польське католицтво. як воно репрезентувало римську церкву - цього св≥дками Ї безл≥ч пам'¤ток подвиг≥в христолюбивого польського ƒуховенства - зруйнованих, замкнених та перероблених на польськ≥ костьоли православних церков на ’олмщин≥ та ¬олин≥ в рр. 1937-38. ÷их пам¤ток так багато, що це аж примусило ¬ас, ¬ладико, п≥днести св≥й голос в оборон≥ нечуваного на XX в≥к пересл≥дуванн¤ православ≥¤ одв≥чним його ворогом - польськими ксьондзами. ј јпостольський римський престол у своњй христи¤нськ≥й ревности п≥шов так далеко, що в особ≥ свойого оф≥ц≥йного представника - варшавського нунц≥¤ порадив ¬ам, ¬ладико, гамувати ¬ашу вз≥рцево-шл¤хотну оборону покривджених брат≥в.
”се вищесказане Ї реальн≥ об'Їктивн≥ факти, котр≥ так не спри¤ють пропаганд≥ ун≥њ на украњнськ≥м терен≥ - вже занадто ¤скраво вм≥стилас¤ римська церква у св≥домости православних украњнц≥в. I перед тим н≥ж закликати њх до приЇднанн¤ до вселенськоњ (римськоњ) церкви, пропагатори ун≥њ мали би працювати, щоб повищ≥ криклив≥ факти бодай зм¤гчити ¤кимись ≥ншими вчинками и пот¤гненн¤ми.
ѕов≥домленн¤, що греко-католицька церква вертаЇтс¤ назад у своњх обр¤дах до текст≥в "першого ун≥¤та" - ≤сидора, мали би православним украњнц¤м за≥мпонувати й збудити в них б≥льшу охоту до ун≥њ, але це ¤краз не ≥мпонуЇ так само, ¤к ≥ стал≥ закиди, що украњнське православ≥е маЇ забагато московського намулу. оли пор≥вн¤Їм це наше православ≥Ї з церквами сх≥дними, котр≥ не були п≥д московським впливом, то переконаЇмось, що той намул не такий уже страшний, ≥ позбавитись тих чисто зовн≥щн≥х обр¤дових незначних подробиць буде багато лекше, н≥ж. греко-католицьк≥й церкв≥ в≥дкинути так≥ характеристичн≥ дл¤ ус≥ењ римо-католицькоњ церкви прикмети ¤к цел≥бат та багато ≥ншого. ÷е зрештою внутршн¤ справа обох церков ≥ суттЇвого значенн¤ дл¤ ун≥йноњ акц≥њ не матиме.
ѕравославна ≥нтел≥генц≥¤ мусить сказати своЇ слово, своЇ по¤сненн¤ простому народов≥, зокрема, щодо з'еднанн¤ з≥ "вселенською церквою". ћи не можемо и не см≥Їмо закривати очей перед фактами в церковн≥й ≥сторй≥њ якраз т≥ факти св≥дчать, що до ’ стол≥тт¤, ¤к ≥ в добах вселенських собор≥в, римський патр≥¤рх уважавс¤ лиш одним з≥ вселенських патр≥¤рх≥в, р≥вним з ≥ншими. I коли в≥н у ’ стол≥тт≥ в≥дколовс¤ в≥д д≥йсноњ, по тод≥шн≥м ≥ тепер≥шн≥м пон¤тт¤м соборноњ церкви, - то з ним не п≥шов н≥ один з тод≥шн≥х вселенських патр≥¤рх≥в, чотири з них залишились в≥рними традиц≥¤м та постановам ¤краз вселенських собор≥в. I коли ц≥ останн≥ припинились, то н≥ один з≥ вселенських православних патр≥¤рх≥в не в≥дваживс¤ завести ¤кусь новоту, котра би не була ухвалена вс≥ма останшми. Ќатом≥сть римський патр≥¤рх, порвавши зв'¤зок ≥з ≥ншими в т≥й сам≥й м≥р≥ ¤к ≥ римська апостольська церква, допустив ц≥лий р¤д новот, ¤к догматичних, так ≥ обр¤дових, нав≥тъ уже не питаючись думки ≥нших патр≥¤рх≥в ≥ м≥ж ≥ншим ту новоту, що проголосив, наче б в≥д його в≥дкололись чотири вселенських патр≥¤рхи, ≥ тому в≥н один ¤вл¤етьс¤ вселенським патр≥¤рхом. “аке то трактуванн¤ цього питани¤ ¤вно перечить духу ≥стор≥њ ≥ з ним н≥ в ¤к≥м раз≥ не може погодитис¤ православна ≥нтел≥генц≥¤, бо вона маЇ вс≥ п≥дстави бути переконаною, що украњнська православна церква н≥коли не в≥дд≥л¤лас¤ в≥д вселенськоњ православноњ сх≥дноњ церкви, тому й нового ¤когось з'еднанн¤ не мусить шукати. Ѕо в розум≥нню вс≥х православних вселенською церквою Ї та б≥льш≥сть (чотири вселенських патр≥¤рхи), ¤ка лишилась в≥рною ус≥м постановам вселенських собор≥в, а не та менш≥сть (один римський патр≥¤рх), що не хот≥ла бути р≥вною з останшми в духу собор≥в ≥ в≥д них в≥д≥йшла ¤к в догматах, так ≥ в церковн≥й практиц≥.
√реко-католики ц≥Їю св≥дом≥стю ≥стор≥њ у православних цлком нехтують ≥ закликаючи до "з'еднанн¤" з римською церквою об≥ц¤ють, що "њм будуть полишен≥ ус≥ обр¤ди и ≥нш≥ особливост≥ православноњ церкви. ÷≥ об≥ц¤нки були колись дан≥ нашим православним предкам, коли њх насильно прит¤гали до ун≥њ на вс≥х просторах ѕравобережноњ ”крањни. оли б вони були дотриман≥, то пощо и куди б вертались сьогодн≥ греко-католики з≥ своею обр¤дов≥стю и богослужбовими текстами, про ¤к≥ так старанно подаютьс¤ в≥стки? јле припуст≥м, що в наших сьогодн≥шн≥х обставинах дан≥ православних за "з'Їднанн¤м" об≥ц¤нки католики д≥йсно щиро би хот≥ли дотримати. „ому, одначе, католики думають, що православн≥ так≥ нањвн≥ й так≥ церковно неграмотн≥, що њм ц≥лком вистарчить, коли њм полишать ≥хн≥ обр¤ди й що вище них думка и сумл≥нн¤ православ≥¤ не с¤гаЇ? „ому католики не хот¤ть усв≥домити, що з багатьма найнов≥шими догматами римськоњ церкви, що не мають грунту ан≥ в —в. ѕисьм≥, ан≥ в —в. ѕереданн≥ - ¤краз не може погодитись сама псих≥ка православних? ўо практики католицькоњ церкви-держави на прот¤гу њњ ≥стор≥њ сильно хитають у¤вою православних про непогр≥шим≥сть. ѕитанн¤ цього характеру не мали б ч≥пати саме пропагатори ун≥њ, бо вони роз'¤трують пристрасти з обох стор≥н, н≥кого н≥хто не переконаЇ и до порозум≥нн¤ ≥ спокою, ¤кого так потребуЇ украњнський нар≥д, це не наближаЇ.
¬ свойому лист≥ ¬и показуЇте, ¬исокопреосв¤щенн≥йший ¬ладико, на велик≥ користи, ¤к≥ православн≥ придбали би в≥д приЇднанн¤ до римськоњ церкви и згадуЇте про т≥ р≥зн≥ сили ¤кими диспонуЇ ц¤ останн¤ и ¤к≥ могли би стати в пригод≥ при в≥дбудов≥ украњнськоњ церкви. ўодо користи взагал≥, то вони Ї дуже не¤сн≥ ≥ сп≥рн≥. ўодо сил, котр≥ Ї в розпор¤димости католицькоњ церкви, то вони завжди працювали на некористь православ≥¤, ≥нколи прикриваючись р≥зними христи¤нськими гаслами, а част≥ше ц≥лком одверто, нав≥ть брутально. ѕриклад - практика з православним населени¤м в бувш≥й ѕольщ≥ за благословенно≥ толеранц≥њ римськоњ курњ≥. ÷≥ сили и тепер заворушились в над≥њ, що в хаос≥ и пустел≥ духовного житт¤ на ”крањн≥, котр≥ створювали большевики, можна буде дещо придбати и дл¤ католицькоњ церкви. “аке поступовуванн¤ по в≥дношенню до нещасноњ украњнськоњ православноњ церкви, вважаемо недел≥катним ≥ дуже далеким в≥д засад христи¤нськоњ морал≥. «араз на ”крањн≥ йде о те, щоб в≥дродити в людей религ≥йн≥ почуванн¤ взагал≥, нагадати њм про силу, ¤ку даЇ молитва и Їднанн¤ з Ѕогом, дати њм вчасну духовну п≥дтримку и пот≥ху, ¤ку може зорган≥зувати лише ’ристова ÷ерква. ј дл¤ уссп≥шн≥шоњ прац≥ и скор≥шого дос¤гненн¤ мети Ї найкраще використати те кор≥нн¤, що в народ≥ ще залишилос¤, будувати на тих фундаментах, що прихован≥ п≥д руњнами знищеноњ большевиками церкви. I тут саме була б найкраща нагода ≥ншим христи¤нським церквам прийти православним на пом≥ч ≥ не дуже показувати на зовн≥шн≥й ≥нтерес в т≥м, чи ц¤ пом≥ч буде дуже дорого наперед заплачена тою чи ≥ншою формою "з'еднанн¤". ≥накше кожна така "пом≥ч" внесе до нашего церковного безладд¤ ще бшьше жал≥сного ферменту и до втомлених, виснажених грудей борц≥в за в≥дродженн¤ украњнського православ≥¤ зас≥е ще и ог≥рченн¤ з враж≥нн¤, що декотр≥ при¤тел≥, прикриваючись ≥менем ’риста хот¤ть використати хвил≥ њхньо≥ слабости и одчаю, щоб в≥д≥рвати в≥д них тих в≥рних, що повол≥ вертаютьс¤ до христи¤нськоњ св≥домости. –озум≥Їтьс¤, що вир≥шувати питани¤ взаемов≥дносин нашоњ провославноњ церкви з ≥ншими церквами або лише ≥х обм≥рковувати е компетентт лише наш≥ право-славю ≥ерархи. ѕ≥дносимо св≥й голос лише тому, щоб ц≥ наш≥ ≥ерархи знали, що в сво≥й д≥¤льности на в≥дновленш нашоњ православноњ церкви та в захист≥ и чистоти и звича≥в вони можуть завжди опиратись на нашу в≥руючу штел≥генщю. ожна небезпека, ¤ка нашему православж загрожуе, розворушить приспану активн≥сть нашоњ ≥нтел≥генщ≥ и вона буде завжди готова дати несв≥домому простому народов≥ вщповздш по¤снени¤.
Ѕо украшський нарщ видав багато мученик≥в за чистоту и непорушн≥сть православноњ в≥ри в доб≥ страшних пересл≥дувань за першоњ ун≥њ, ще б≥льше борц≥в впало за в≥ру ’ристову за доби большевицького божев≥лл¤. ¬идасть в≥н ≥ надал≥ певних оборонц≥в прад≥д≥всько≥ в≥ри й традиц≥њ, котр≥ будуть тим завз¤т≥ил, чим б≥льше будуть наступати на православ≥Ї його зовн≥шн≥ вороги.
јле щиро приеднуЇмос¤ до ¬ашого, ¬исокопреосв¤щеншйший ¬ладико, бажанн¤ працювати дл¤ ¤кнайб≥льшого порозум≥нн¤ й згоди м≥ж церквами греко-католицькою и православною в дус≥ христи¤нськоњ любови в тверд≥й над≥њ, що ¬и свет високим авторитетом забороните, аби де¤к≥ гар¤ч≥ пропагатори ун≥≥ допускались в своњ ревности и в≥дданости –иму вчиныв, ¤к≥ б нагадували добу трапчного рел≥г≥йного розбитт¤ украњнського народу и боротьби за ун≥ю в XVII стол≥ттю.
(п≥дписи)
ќпубл.: ѕисъма-посланн¤ ћитрополита јндре¤ Ўептицького, „—¬¬. 3 час≥в
н≥мецъко≥ окупац≥њ, …орктон, анада, 1969, с. 345-349.
√лавна¤ | Ќовости | ћатериалы | ƒокументы | ѕерсоналии |
